Досліджено 68 коренів у 56-ти зубах. Проведено ендодонтичну обробку, герметизацію кореневого каналу адгезивними системами. Вивчено проникнення адгезиву в дентинні трубочки за допомогою методу світлової та трансмісійної мікроскопії. Одержано стійкий ефект з'єднання композитних матеріалів зі стінкою кореня зуба та волокнистими структурами.

Наведено результати лікування 24-х пацієнтів з глибоким прикусом віком 9 - 30-ти років. Для лікування використано міофункціональну апаратуру - позиціонери-трейнери та міобрейс. Строк лікування в середньому склав від 6-ти до 12-ти місяців.

У 18 хворих з ретенцією центральних різців, які неможливо пперевести в прикус ортодонтичними апаратами, запропоновано новий більш перспективний метод виведення ретенованих зубів. Для цих цілей проводили операцію, оголяли коронкову частину і накладали брекет, глибоку порожнину заповнювали біокомпонентною (Bi-OSS) композицію і аутокісткою, одержаною в ході операції, після цього рану ушивали. Зуб з брекетом за допомогою ортодонтичної дуги поступово виводили в зубний ряд. Для реабілітації призначено курс протизапальної, десенсибілізуючої терапії, та фізичних методів. Одержано ефект - виведення ретенованого різця в прикус.

76 больных с дистальным прикусом лечили съемными моноблоковыми аппаратами - эласто-элайнерами. По сравнению с функциональными аппаратами они имеют много преимуществ.

Уперше розроблено методику підготовки кореневого каналу адгезивними системами для штифтового протезування зубів з використанням композитних матеріалів і волоконних структур. Вивчено склад мікрофлори кореневого каналу, що є наявним під час ендодонтичної підготовки та герметизації його адгезивними системами. Визначено ефективність з'єднання "fiber"-вкладки з тканинами зуба. Упроваджено до практики методику виготовлення штифтів і штифтових конструкцій з використанням вітчизняних матеріалів - адгезивних і композиційних систем і волоконних структур. Здійснено порівняльну оцінку сталевих і волоконних конструкцій для протезування зубів штифтами і штифтовими конструкціями. Вивчено поводження штифтових конструкцій у ротовій порожнині за жувального навантаження. Розглянуто питання стосовно показань для застосування металево-куксових вкладок з одночасним зниженням кількості ускладнень.

Наведено план доповідей на семінарських заняттях чи конференціях. Представлено найбільш ефективний метод контролю одержаних знань, який дозволяє викладачу скласти об'єктивну уяву про стан підготовки слухачів.

Висвітлено сучасне бачення частоти, етіології й тактики комплексного лікування скупченого розташування зубів у фронтальній ділянці. В якості вихідного матеріалу був використаний огляд вітчизняної та зарубіжної спеціалізованої літератури.

Висвітлено електронномікроскопічне вивчення з'єднання волоконних структур зі стінкою зуба, з яких виготовляють штифти для протезування зубів. Міцне з'єднання досягається завдяки використанню адгезивів, композитних матеріалів і волоконних структур, армованих адгезивними системами.

У 98-ми хворих з ретенцією фронтальної групи зубів, які неможливо перевести в прикус ортодонтичними апаратами, запропоновано новий, більш перспективний метод виведення ретенованих зубів. З цією метою проводили операцію, глибоку порожнину заповнювали біокомпонентною (Bi-OSS) композицією і аутокісткою, одержаною у ході операції. Рану ушивали, в разі необхідності на коронкову частину зуба накладали брекет під час шинування дротяно-композиційною конструкцією. Для реабілітації призначали курс протизапальної, десенсибілізувальної терапії, та фізичних методів. Одержаний ефект - виведення ретенованих зубів у прикус.

Однією із причин збільшення кількості аномалій прикусу у дорослих є еволюційний процес редукції зубо-щелепної системи та зміна її функцій, у процесі якого суттєвих змін може набувати функція жувальних м'язів, електроміографічне дослідження яких є одним із провідних методів діагностики в стоматології. Результати, одержані під час цього дослідження, можуть бути об'єктивним критерієм адекватності проведеного ортодонтичного втручання. Мета роботи - визначення функціонального стану жувальних м'язів у осіб віком 17 - 36 років із сагітальними аномаліями прикусу до та після ортодонтичного лікування. Електроміографічне дослідження проводили за допомогою комп'ютерного нейроелектроміографа M-Test виробництва об'єднання ДХ системи (м. Харків). Результати проведеного ЕМГ-дослідження показали найшвидшу нормалізацію показників функціональної активності жувальної мускулатури у пацієнтів, лікування яких проводили за допомогою поєднання незнімною ортодонтичної техніки із міофункційною апаратурою. У разі застосування стандартних методів активність жувальних м'язів відновлювалася лише через 3 міс після проведеного ортодонтичного втручання. Висновки: проведені дослідження засвідчили виражений позитивний ефект застосування міофункціональних трейнерів для брекетів Т4В та індивідуально виготовлених Еластофінішерів під час лікування сагітальних аномалій прикусу незнімною ортодонтичною технікою, що надає змогу у коротші терміни досягти відновлення функціональної ефективності зубо-щелепної системи.

Єдність зубо-щелепної системи забезпечується тісною взаємодією зубних рядів, щелеп, жувальної і мімічної мускулатури, скронево-нижньощелепних суглобів. Сагітальні аномалії прикусу (САП) призводять до значних патологічних змін зубо-щелепної системи, які суттєво впливають на якість життя пацієнтів. Мета роботи - аналіз оклюзійних співвідношень зубо-щелепної системи та функціональної активності жувальних м'язів у пацієнтів різних вікових груп із САП до ортодонтичного лікування. Оцінку оклюзійних контактів проводили за допомогою комп'ютеризованого аналізу оклюзії T-Scan III (США), електроміографічне дослідження - за допомогою ком'ютерного нейроелектроміографа M-Test виробництва об'єднання ДХ системи (м. Харків). Проведені дослідження показали, що у осіб із САП відбувалися виражені порушення оклюзійних співвідношень та функціональні зміни активності жувальних м'язів (наявність передчасних оклюзійних контактів на природніх зубах, зміни у напрямку траекторії сумарного вектора оклюзійного навантаження, збільшення періоду біоелектричної активності і зменшенні періоду спокою, підвищення показників коефіцієнта К). Висновки: з метою визначення ефективності ортодонтичного лікування пацієнтів із САП доцільно проводити комп'ютерну оклюзіографію та електроміографічні дослідження до лікування та в різні терміни після його завершення.

Однією із причин збільшення кількості аномалій прикусу у дітей і дорослих є еволюційний процес редукції зубо-щелепної системи та зміна її функцій. У процесі розвитку та росту щелепно-лицевого скелету велике значення має функція жувальних м'язів, електроміографічне дослідження яких є одним із провідних методів діагностики у стоматології. Результати, одержані під час цього дослідження, можуть бути об'єктивним критерієм адекватності проведеного ортодонтичного втручання. Мета роботи - визначення функціонального стану жувальних м'язів у 120-ти осіб різних вікових груп із сагітальними аномаліями прикусу до ортодонтичного лікування. Електроміографічне дослідження проводили за допомогою ком'ютерного нейроелектроміографа M-Test виробництва об'єднання ДХ системи (м. Харків). Проведені дослідження показали, що у осіб із сагітальними аномаліями прикусу відбувалися виражені функціональні зміни у діяльності жувальних м'язів, які полягали у порушенні чіткості записів, значному зниженні активності середньої амплітуди їх біопотенціалів, збільшенні періоду біоелектричної активності та зменшенні періоду спокою, підвищенні показників коефіцієнта К. Висновки: з метою визначення ефективності ортодонтичного лікування пацієнтів із сагітальними аномаліями прикусу доцільно проводити електроміографічні дослідження до лікування та в різні терміни після його завершення.

Мета роботи - клінічне порівняння показників індексів гігієни порожнини рота під час лікування пацієнтів із постійним прикусом незнімною технікою та індивідуальними міофункціональними апаратами. Для оцінки та контролю індексів гігієни обстежили та лікували 187 пацієнтів віком від 13 до 17 років, яких розділили на 2 групи: до групи 1 увійшов 131 пацієнт, у лікуванні ортодонтичної патології застосовували еластопозиціонери (знімну ортодонтичну апаратуру); до групи 2 увійшли 56 пацієнтів, лікування виконували незнімною ортодонтичною апаратурою. Динаміка індексу зубного нальоту Silness-Loe, папілярного індексу кровоточивості ясенних сосочків за Saxer і Muhlemann та індексу РМА у модифікації Parma (1960 р.) у пацієнтів під час ортодонтичного лікування показала тенденцію до адаптивного зниження показників після їх стресового сплеску, зокрема у групі 1. Висновки: за результатами дослідження показники індексів гігієни у пацієнтів, яких лікували індивідуальними міофункціональними апаратами (група 1) покращилися порівняно з показниками пацієнтів, лікування зубощелепних аномалій яких проводили із застосуванням незнімної ортодонтичної техніки (група 2).

Уточнено наукові дані щодо основних факторів, які сприяють виникненню сагітальних аномалій прикусу та клініко-антропометричних показників у осіб різних вікових груп із сагітальними аномаліями прикусу. Уточнено особливості рентгенологічних та телерентгенографічних показників у пацієнтів різних вікових груп із сагітальними аномаліями прикусу, вивчено та проаналізовано дані щодо показників функціональної активності жувальних м'язів та оклюзійних співвідношень до ортодонтичного втручання та після нормалізації клініко-антропометричних показників. Вперше розроблено механіко-математичну модель лікування сагітальних аномалій прикусу із моделюванням напружено-деформованого стану системи: зубощелепний апарат - еластопозиціонер, яке показало, що основна перебудова міжщелепних співвідношень не обмежувалася зоною альвеолярних відростків, де відбувалася нормалізація форми зубних рядів, а відбувалася також в зоні скронево-нижньощелепного суглобу та м'язів, що прикріплюються до нижньої щелепи. Розроблено методику лікування сагітальних аномалій прикусу із використанням індивідуальних та стандартних функціональних ортодонтичних апаратів, їх поєднання із механічно діючою незнімною апаратурою у пацієнтів різних вікових груп, яка сприяла швидкій нормалізації функції носового дихання, усуненню шкідливих міофункціональних звичок і відновленню функціональної активності зубощелепної системи одразу після завершення ортодонтичного лікування. Вперше проведено порівняльне оцінювання ефективності застосування розроблених методик лікування із загальноприйнятими методиками лікування сагітальних аномалій прикусу.

Однією із найпоширеніших причин неправильної звуковимови є неправильна будова артикуляційного апарату. Водночас, порушення звуковимови та неправильна артикуляція, порушення тонус жувальних і мімічних м'язів спричиняють аномалії та деформації зубощелепної ділянки. Спільна робота ортодонта, логопеда, дитячого стоматолога надає змогу виявляти та коригувати міофункціональні порушення у ранньому віці. Мета роботи - вивчити особливості функціонального стану зубо-щелепної системи у пацієнтів із патологією прикусу та мовними порушеннями. Проведено комплексне обстеження 106 пацієнтів віком 3 - 8 років із дистальним та мезіальним прикусами та функціональною дислалією, яких було розподілено на 2 групи. 1 групу склали 47 дітей віком 3 - 5 років, а 2 групу - 59 пацієнтів віком 6 - 8 років. Електроміографічну активність жувальних м'язів оцінювали якісно та кількісно за допомогою комп'ютерного нейроелектроміографа M-Тest виробництва об'єднання ДХ системи (м. Харків). Оклюзійні співвідношення визначали шляхом комп'ютеризованого аналізу T-Scan III. Проведені дослідження пацієнтів із патологією прикусу та мовними порушеннями виявили значні оклюзійні порушення на фоні значних змін функціональної активності жувальних м'язів (передчасні оклюзійні контактів на природніх зубах, зміни напрямку траєкторії сумарного вектора оклюзійного навантаження, збільшенні періоду біоелектричної активності і зменшенні періоду спокою, зміні показників коефіцієнта К). Висновки: базуючись на одержаних даних, можна з впевненістю стверджувати про необхідність одночасного комплексного ортодонтичного і логопедичного лікування у визначеного контингенту пацієнтів. З метою запобігання прогресування функціональних порушень зубощелепної системи, комплексне лікування необхідно проводити одразу після виявлення аномалій.

Проведено аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел щодо етіології, клініки, діагностики та лікування зубощелепних аномалій у дітей з мовними порушеннями. Визначено взаємозв'язок між аномаліями та деформаціями прикусу та функціональним станом зубощелепної системи, а також визначено основні фактори, що сприяють виникненню зубощелепних аномалій у пацієнтів із мовними порушеннями. Пд час розробки правильного та послідовного плану лікування поєднаних патологій важливо забезпечити взаємодію та ефективну співпрацю логопеда та ортодонта, що надає змогу своєчасно усувати анатомічні порушення у будові органів артикуляції, та коригувати розвиток щелепно-лицевого апарату дитини в цілому.