Розглянуто методичні та практичні підходи щодо вирішення сучасних проблем формування й розвитку сектора безпеки й оборони України та його складових. Визначено перспективи розвитку складових Сил безпеки і оборони. Приділено увагу розвитку військової освіти та науки. Удосконалено процес стратегічного й оборонного планування. Вивчено погляди на сектор безпеки в країнах ЄС і Заходу, а також Чорноморського регіону (Грузія, Туреччина, Азербайджан тощо).

Розглянуто проблеми посилення протидії України російській агресії, що вимагає належного захисту й активної оборони нашої країни та залишається найбільш актуальним питанням сьогодення. Проаналізовано зазначені проблеми та причини, що їх викликають, здійснено пошуки можливих шляхів і механізмів подолання цих проблем для підвищення ефективного захисту та оборони держави, покращення готовності всіх складових сил оборони до відбиття збройної агресії РФ.

Проведено аналіз основ стратегічного керівництва Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони, як складової системи управління державою. Розглянуто: положення Конституції та низки законів України на яких будується система стратегічного керівництва Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони; повноваження суб'єктів системи стратегічного керівництва; відмінності між Ставкою Верховного Головнокомандування в колишньому СРСР і Ставкою Верховного Головнокомандувача в Україні тощо.

Праналізовано деякі підходи щодо вдосконалення територіальної оборони як складової системи оборони держави, обгрунтовано певні шляхи її посилення для оборони держави й захисту територіальної цілісності України від агресора. Розглянуто: зміни в чинному законодавстві, що стосуються територіальної оборони; напрацювання вітчизняних фахівців щодо аналізу системи територіальної оборони України та необхідності її удосконалення; досвід Великої Британії щодо реформування системи територіальної оборони; підхід до територіальної оборони як різновид народного опору, який зорганізується і здійснюється під керівництвом і контролем державних органів та спрямовується на сприяння діям регулярної армії для досягнення перемоги над агрессором. Окреслено проблеми, які необхідно вирішити з метою підвищення оборонного потенціалу держави за рахунок територіальної оборони. Наголошено, що потрібне законодавче вдосконалення територіальної оборони для усунення протиріч - територіальна оборона як форма збройної боротьби потребує злагоджених дій усіх силових структур держави та місцевих органів влади і самоврядування. Водночас підготовка територіальної оборони та безпосереднє керівництво нею покладено на командування Сухопутних військ, яке, як орган тільки військового управління не має жодних повноважень для впливу на інші суб'єкти забезпечення національної безпеки. До того ж наявна теорія територіальної оборони не відповідає нинішньому і майбутньому складу ЗС України та теорії їх застосування. Зважаючи на те, що існуюча законодавча база і наукова теорія територіальної оборони не відповідають сучасним вимогам, існує нагальна потреба в розробленні та затвердженні Концепції територіальної оборони України, яка б відповідала новим вимогам сучасної Стратегії національної безпеки, Воєнній доктрині, Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, Стратегічному оборонному бюлетеню України та воєнному мистецтву. Ця Концепція повинна враховувати особливості функціонування складових сил безпеки і оборони, набутий у ході протистояння російській агресії досвід керівництва обласними державними адміністраціями з питань активної протидії сепаратизму, захисту територіальної цілісності держави. За результатами проведеного дослідження, на думку авторів, доцільним є залучити до виконання основних завдань територіальної оборони керівництво областей і районів (голів обласних, районних державних адміністрацій), адже саме місцеві органи влади на обласному та районному рівнях можуть підвищити ефективність заходів територіальної оборони для захисту ввірених їм територій.

Розглянуто теоретичні та практичні підходи щодо нового формату стратегічного керівництва сектору безпеки і оборони України та військового управління силами оборони. Окреслено певні шляхи визначення їх оптимальних моделей та конструкцій, наведено деякі погляди щодо впровадження ефективнішої стратегії протидії агресору в гібридній війні, особливо в умовах деокупації захоплених агресором територій України. Запропоновано низку проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів.