Рассмотрены вопросы философии и сущности истории как особенного измерения бытия, множественности частичных исторических рефлексий как проявления онтологической сущности истории. Проанализированы основы феномена присутствия человека в истории с помощью концептуального обоснования категории субстрата истории. Освещены отличия исторической мифологии как измерения представлений для существования исторического бытия. Значительное внимание уделено пониманию отношений между феноменологией времени как существенного процесса саморефлексии отдельного центра и историческим временем как реально существующим.

Наведено результати дослідження просторового та часового образу світу, притаманного культурі Київської Русі. Розкрито суть поняття хронотопу як феноменологічного предмета, що вбирає в себе досвід культурного функціонування різних ланок світовідношення: сакрального та профанного, інваріантного та варіантного, християнської та язичницької онтології, філософії історії, метафізики влади. У контексті фундаментальних координат середньовічної духовності Заходу та Сходу розглянуто суть поняття хронотопу Київської Русі.

Приведены результаты исследования пространственного и временного образа мира, присущего культуре Киевской Руси. Раскрыта сущность понятия хронотопа как феноменологического предмета, впитывающего в себя опыт культурного функционирования различных звеньев миросоотношения: сакрального и профанного, инвариантного и вариантного, христианской и языческой онтологии, философии истории, метафизики власти. В контексте фундаментальных координат средневековой духовности Запада и Востока рассмотрена сущность понятия хронотопа Киевской Руси.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю216.21 + Ю223.221

Рубрики:

Людина і буття

Проблема реальності

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі проведеного аналізу текстових джерел народної та офіційної субкультур визначено суттєві характеристики процесу формування суспільної свідомості Київської Русі. Проаналізовано процес діалогу культур та його результати відповідно до різних сенсових площин текстів як один з головних показників її розвинутості. Зазначено, що суспільна свідомість проявляє себе в ході міжкультурного діалогу у наявності розвинутого процесу диференціації предмету культурного контакту за характером та мірою його спроможності чинити деструктивний вплив на функціонування реципієнтної культури. Зроблено висновок, що трансформація свідомості як наслідок міжкультурних контактів включає інноваційний та традиційний моменти, сполучення яких демонструє зрілість суспільної свідомості. Знайдено загальний категоріальний код соціокультури Київської Русі.

Изложены онтологические и экзистенциальные основы обыденности. Проанализированы особенности категориальных модификаций концепта обыденности в античной философии, метафизический тип обыденности средневековой философии. Рассмотрены проблемы мировоззрения и эстетики Ренессанса, ментальности эпохи Просвещения. Внимание уделено вопросам феноменологии и эстетики обыденности в немецкой классической философии, проблеме обыденности в философии модернизма.

Увагу приділено осмисленню буденності, його естетичного змісту та традиції філософської рефлексії. Проаналізовано основні тенденції рефлексії буденності в культурі європейського середньовіччя й епохи Ренесансу, Нового часу, XIX - XX ст. Показано роль буденності в процесі генези й інобуття естетичних і світоглядних форм культури. Зазначено, що усвідомлення нелінійності та поліваріантності участі буденності в організмі культури є необхідною умовою для подальшого збереження та здійснення самого культурного буття, що здатне вмістити високі інтелектуальні запити та масові вимоги, окремі акти морального, духовного героїзму, творче піднесення та буденний плин життя.

Досліджено процес рефлексії феномену буденності за умов філософської традиції. Осмислено складники буденності в тематичному просторі давньогрецької філософії та естезис буденності в середньовічному філософському контексті, де буденність визначено як синтез сакральної та антропологічної реальності. Досліджено епістемічне підгрунтя концептуалізації буденності, які висуває новочасовий раціоналізм, буденність визначено як безпосередню даність природної й трансцендентальної реальності. Розглянуто засвоєння феномену буденності німецькою класичною філософією, у якій буденне визначено як область діяльності емпіричного розуму. Проаналізовано концептуалізацію буденності у філософії Гуссерля, Гайдеггера, Сартра як рефлексію базових засад конституювання феноменального світу та буття екзистенції, а також розглянуто естезис буденності за умов постмодерної культури. Досліджено та проаналізовано процес визначення буденності як об'єкта естетичної рефлексії, розглянуто становлення й трансформацію естетичних концептів буденності в ретроспективі історії художньої літератури. Висвітлено ключові етапи історії естетики й відповідні парадигми, які втілюють суттєві екзистенційні та змістовиражальні аспекти рефлексії буденності на естетичному просторі. Підкреслено, що процесуальність їх існування розкриває перспективу формування та трансформації парадигм естезису буденності. Висвітлено процес естетичного засвоєння буденності за умов парадигм класицизму, романтизму, реалізму, модерну та постмодерну. Розглянуто диференціацію феноменів буденного та трансцендентного в культурному й естетичному контекстах, обгрунтовано роль темпоральності в бутті й осмисленні буденності. Проаналізовано процес трансформації буденності в постінформаційному цивілізаційному контексті.