Простежено зміну світоглядних орієнтирів провідного політичного діяча Фінляндії першої половини ХХ ст. на тлі фінського державотворчого процесу. На основі психологічного аналізу наказів, промов, епістолярій та мемуарів К. Г. Маннергейма, приходить до висновків, що парадоксальний патріотизм фінського маршала став визначальним чинником у формуванні системи його політичних переконань.

Наголошено на націоцентризмі як характерній рисі українського історіописання. Запропоновано використання компаративного аналізу задля нівелювання замкненості і упередженості української історіографії, розширення історичного контексту українознавчих студій. Здійснено спробу виділення і співставлення умов, які визначали особливості політичного розвитку на фінських і українських теренах, з метою більш глибокого усвідомлення проблем національного руху і, як наслідок, - державотворення в Україні протягом XIX - початку XX ст. Окреслено підстави для порівняння Фінляндії та України в рамках досліджуваного періоду, зроблено акцент на парадоксальності розгалуження історичних шляхів обох країн на початку 20-х рр. XX ст. з огляду на наявність ряду спільних віх історичного розвитку у перші роки незалежного існування. Припущено, що принципові відмінності, які зумовили це розгалуження, слід шукати на недержавному етапі розвитку Фінляндії та України. Завдяки застосуванню компаративного підходу в історико-генетичному вимірі, було виділено порівняльні критерії умов становлення фінського та українського національних рухів у Російській імперії, серед яких питання територіальної цілісності і політичного статусу, мовне питання і проблема політичного світогляду національних еліт обох країн на недержавному етапі їхнього існування. З'ясовано, що Фінляндія первинно мала більш сприятливі умови формування політичної нації, ніж Україна, що дозволяє подивитися на причини поразки Української революції 1917 - 1921 рр. під новим кутом зору, уникаючи поверхових каузальних суджень.