Охарактеризовано працю А.Кальнофойського "Тератургема", в якій повно представлено весь київський сакральний простір та його головне осереддя - Києво-Печерський монастир, три плани міста, а також описано чудеса, що відбулися у монастирі, із зазначенням дат їх проявів. Підкреслено, що сакральний простір Києва спирався на місцевий язичницький субстрат, його формування продовжувалося не лише у давньокиївські часи, а й протягом XVI - XIX ст.

Охарактеризована работа А.Кальнофойского "Тератургема", в которой полно представлено все киевское сакральное пространство и его главное средоточие - Киево-Печерский монастырь, три плана города, а также описаны чудеса, произошедшие в монастыре, с указанием дат их проявлений. Подчеркнуто, что сакральное пространство Киева опиралось на местный языческий субстрат, его формирование продолжалось не только в древнекиевские времена, а и на протяжении XVI - XIX ст.

Комплексно досліджено картографічні джерела Києва XVII - XIX ст., висвітлено основні етапи формування системи картографування території міста, з'ясовано закономірності розвитку цього процесу, представлено історіографію теми та оглянуто систему фондування, зберігання та використання картографічних пам'яток. Проведено евристичний та археографічний аналіз карт і планів та висвітлено закономірності процесу створення цих джерел, його історичних передумов та розвитку впродовж чотирьохсот років. Досліджено різновиди картографічних пам'яток від окомірних планів до точних інструментальних карт міста кінця XIX ст., виокремлено різноманітні процеси розвитку міста за видами будівництва, проектування, заселення. Доведено функціонування інструментальної картографічної зйомки в Україні у вигляді київської школи картографування, утвореної на початку XVII ст. у Києво-Печерському монастирі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д174.02

Рубрики:

Генералізація зображень на картах

Шифр НБУВ: Ж70113 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто історію виникнення та розвиток землеволодіння Київського Братського монастиря й колегіуму впродовж перших ста років їх існування. У порівнянні з давньоруськими фундаційними правами київських монастирів братство у цей час лише починало створювати свій маєтковий фонд. Розглянуто способи та юридичні шляхи нагромадження інституційної земельної власності, яка у певний спосіб вплинула й на статус колегії/академії. Ювілейний привід спонукав до пошуку оригіналів надавчих документів, які представлено у вигляді регестів.

Розглянуто історію посвят престолів Києво-Софійського собору. Це дослідницьке завдання потребує розв'язання з огляду на численні анахронізми за використання назв престолів у різні періоди вивчення, та зумовлене необхідністю з'ясування назв окремих частин храму, адже посвяти є окремою темою історії пам'ятки, в якій відображено процеси "адаптації" давньоруського комплексу до потреб, уявлень духовних кіл Київської митрополії XVII - XIX ст. Дев'ятнадцять престолів Софії, на початок XIX ст. присвячені різним сюжетам Євангелія, змінювалися впродовж часу: можна назвати більш ранніми посвятами престоли храму, пов'язані з сюжетами розписів компартиментів собору, а також пізні - як шанування руської традиції християнізації та культу князя Володимира. Недослідженість теми стала передумовою хибних теорій часу і ктиторства будівництва основного храму Київської митрополії. На підставі збережених описів XVII - XIX ст. реконструйовано процес посвят окремих частин святині, що впродовж чотирьохсот років фіксованих джерел як виникали, так і зникали під нашаруванням нових посвят. Методологія студії базується на археографічному та джерелознавчому аналізі наявних історичних текстів, описів храму, його престолів. Певні найменування посвят мали свою політичну причину, що характерно для головного храму митрополії, на який (як і зрештою на всю митрополію) з середини XVII ст. поширювались інтереси Московського патріархату. Пізні посвяти XVIII ст. "видають" програми деконструкції старих систем посвят престолів собору часів Речі Посполитої та конструювання нових на базі використання місцевої київської руської історії, зразком якої був так званий Володимирський приділ храму, що виник у XVIII ст. Такими новоствореними посвятами ряснів сакральний простір собору й у пізній час - у кінці XVIII - XIX ст., коли тут знайшли своє відображення культ святих Антонія та Феодосія Печерських, а також Успіння Богородиці - явна данина традиції Печерського монастиря. Наукова новизна полягає у встановленні послідовності історії посвят престолів храму та усуненні необгрунтованого анахронізму використання їх назв у працях, присвячених історії собору. Результатом дослідження стали реконструктивні схеми і список змін посвят софійських престолів, ілюстративний матеріал представляє план храму від 1809 р., який уперше публікується у даній роботі. Свідченням руської традиції шанування у соборі архангела Михаїла є його зображення з Київського Псалтиря 1397 р., на якому архістратиг тримає склепіння споруди.