Здійснено соціально-філософський аналіз ідеологічних детермінант людської життєдіяльності. Наведено філософську характеристику феномену "ідеологія", розкрито генезис, природу, суть, зміст і форми його існування. Проаналізовано основні концепції взаємозалежності ідеології та свідомості. Розкрито своєрідність і відмінності між смисловими орієнтирами людського буття як продуктом ідеологічної детермінації та способом самовизначення особистості, розглянуто аспект реалізації потреби індивіда в осмисленні власної життєдіяльності у контексті ідеологічного смислопокладання - у сфері емпіричного, наявого соціального існування, у світлі особистісного самопокладання - у сфері ноуменального, духовного буття. На підставі критичного аналізу ідеологічного способу смислопокладання ігноровано не саму ідеологію, а абсолютизацію її претензій визначати смислові орієнтири людського буття.

Розкрито теоретико-методологічні сутності інтелекту та його творчої спрямованості, охарактеризовано інтелектуальні параметри основних соціально-статусних груп у освітянському просторі. На основі наведеного діагностування учнів, студентів, абітурієнтів, аспірантів проаналізовано своєрідність (специфіка) прояву творчої складової інтелекту в цих соціальних групах. На підставі досліджень визначають головні стратегії формування та розвитку інтелектуально-творчого потенціалу студентів економічного ВНЗ.

Розглянуто актуальні питання трансформації освітнього простору за умов сучасного суспільства. Досліджено взаємозв'язок між процесом здобуття знань і становленням особистості. Доведено, що освіта поза розвитком людини перетворюється на репродуктивне відтворення панівних принципів наявного існування, що з необхідністю призводить до розгортання владних відносин.

Окреслено діалектику суспільного та індивідуального у феномені культурно-історичної пам'яті. Розглянуто природу культурно-історичної пам'яті як практики відтворення всезагальної, родової сутності людини та її викривлених форм, що обумовлюють "приватизацію" історичної спадщини. Дослідження сучасного дискурсу пам'яті дозволяє зробити висновок про його ідеологізацію.

Розглянуто притаманний сучасному соціально-гуманітарному дискурсу поворот від часу до простору, від історії до природного "тіла нації", від творчої людини до землі як місця події. Визначено, що за умов уніфікуючого впливу глобалізації загострюється питання про відмінність, причому не тільки у теоретичній, а й у практичній площині. В такому ракурсі питання про відмінність постає як конституювання цієї відмінності. Саме практичний аспект цієї проблеми актуалізує "поворот до простору", до таких "місць", в яких відкривається можливість утвердження "своєї" істини і "своєї" правди.

Досліджено механізми виробництва реальності практиками влади. Розкрито взаємозалежність зникнення реальності від розширення тіла влади. Встановлено, що поширення владних відносин опосередковується розсудковим способом світосприйняття і мислення. Подібний спосіб відношення до світу спричиняє домінування принципу релятивізму, відповідно до якого правильним є те, що сприяє зростанню влади. В такому випадку відбувається девальвація понять "істина" і "реальність".

Розглянуто співвідношення креативності та творчості в контексті соціально-економічних процесів сучасності. Творчість та креативніcть досліджено як два способи репрезентації сутнісних сил людини. Доведено, що творчість є всезагальною формою входження людини у світ культури. Натомість креативність є способом самореалізації сучасного індивіда в умовах трансформації економічної системи в кінці XX - на початку XXI ст. Розглянуто деякі міфологічні упередження щодо творчості.

Сьогодні проблема уяви, фантазії та творчості стає центральною проблемою як соціально-філософської теорії, так і педагогічної практики. Зазначена тенденція зумовлена поширенням експлуатації креативності в умовах інноваційної економіки, коли уява постає найважливішим ресурсом економічного розвитку. З огляду на це, сьогодні ми можемо спостерігати небувалу мобілізацію фантазії та уяви. Однак зазначений процес набуває дедалі більш штучного характеру. Чим більше економіка потребує діяльності творчої уяви, тим біднішими й абстрактними стають її результати.

Сутність освіти полягає в розвитку людської суб'єктності, людини в людині. Вона вводить людську душу у величний та ієрархічний космос культурного канону. Без усвідомлення логіки розвитку людської суб'єктності, без роботи мислення ввести індивіда в культуру неможливо. Поза цією логікою людину приводять до наперед заданого масштабу, її знову і знову змушують брати участь у масштабних експериментах щодо виготовлення "нової людини". Освіта в усі часи активно брала участь у процесі формування зазначеної ієрархії, проте є два різних способи формування людського світогляду. У межах першого світогляд формується завдяки спеціалізованій діяльності виховання, а в межах другого - через становлення такої універсальної здібності, як мислення.

Досліджено рефлексивне мислення як приведення себе у відповідність з сутністю справи. Проведений аналіз засвідчує, що мислення виявляється у такому соціальному просторі, який є відкритим, надлишковим і вільним від панування жорстких ієрархічних структур. Обгрунтовано, що розуміння передумов розвитку рефлексивного мислення вимагає звернення до соціально-культурних витоків зародження давньогрецької філософії.

Розглянуто актуальні філософські проблеми самоідентифікації особистості як соціального процесу. Приділено увагу самовизначенню молодих людей та їх соціалізації. У цьому контексті здійснено історико-філософський аналіз проблеми ідентичності в класичній, некласичній, постнекласичній філософії та постмодерністських інтерпретацій ідентичності. Висвітлено сутність, основні характеристики й особливості ідентичності, ідентифікації та самоідентифікації, їх значення для розвитку особистості. Розкрито трактування та суперечності ідентичності в сучасних концепціях глобалізму.

Досліджено рефлексивне мислення як приведення себе у відповідність з сутністю справи. Проведений аналіз засвідчує, що мислення виявляється у такому соціальному просторі, який є відкритим, надлишковим і вільним від панування жорстких ієрархічних структур. Обгрунтовано, що розуміння передумов розвитку рефлексивного мислення вимагає звернення до соціально-культурних витоків зародження давньогрецької філософії.

Окреслено взаємозв'язок політики й освіти як практики конституювання публічного простору самовиявлення людини. Розглянуто надситуативну логіку переходу від одиничного до всезагального, що здійснюється в навчально-вихованому процесі, а також переходу від приватного до публічного, що здійснюється в політичному житті. У процесі повсякденного існування ми стикаємося саме з варіантом підпорядкування цілей освіти інтересам політики. Подібне співвідношення політики й освіти істотно спотворює їхню дійсну природу. Дослідження спільної справи політики й освіти дає змогу дійти висновку про їх внутрішню спорідненість як стратегій емансипації людини.

Досліджено феномен довіри як основи соціально-економічних відносин у мінливому та складному світі. Розкрито роль довіри в освітньому просторі, її співпричетність до конституювання смислових вимірів навчання та виховання. Окреслено передумови побудови довірливих відносин між дитиною та дорослим як визначального маркера професійності педагога. Автор аналізує сутність феномену довіри в освітньому процесі в її співвідношенні із запитом сучасності в рефлексивному, критичному і креативному мисленні, що спирається на культуру недовіри.