Висвітлено особливості становлення розвідки та контррозвідки у Війську Запорозькому в кінці XVI - першій чверті XVII ст. Проаналізовано зовнішні та внутрішні фактори впливу на організацію та ведення розвідки цим військом. Розглянуто розвідувальне забезпечення військових кампаній козацького війська на суходільному та морському театрах воєнних дій. Охарактеризовано розвідувальне супроводження суспільно-політичних заходів запорозького козацтва та визначено роль П. Сагайдачного у розвитку розвідувального мистецтва українського козацтва.

Висвітлено побудову, форми та методи діяльності розвідувального компонента Війська Запорозького у кінці XVI - першій чверті XVII ст. Висвітлено основні геополітичні, військово-політичні, соціальні фактори, які визначають завдання розвідувальної роботи. Показано місце розвідки в участі козацтва у боротьбі українського народу проти Корони Польської та захисті українських земель та Європи від Османської імперії, обстоюванні національно-релігійних прав українського народу. Розкрито місце розвідки у військовому мистецтві козацтва, форми та методи розвідувальної, застережної роботи під час ведення війни на суходільних і морських театрах воєнних дій, застосування дипломатичних каналів для збору інформації. Досліджено конкретні приклади застосування розвідки під час охорони кордонів України від татар, морських походів запорожців, у масштабних військових кампаніях проти Московської держави (1618 р.) та під Хотином (1621 p.). Подано науково обгрунтовані рекомендації з залучення розвідувально-бойового досвіду козацтва у підготовці особового склату розвідувальних органів і підрозділів Збройних сил України, інших військових формувань.

На основі загальноісторичних тенденцій розвитку книгодрукування в Європі зазначено, що українське друкарство почалося у Львові з середини XV ст., мало витоки з тогочасних німецьких князівств, а не з Московського царства XVI ст. Зауважено, що сьогодні є підстави вважати першим (відомим сучасним науковцям) власником друкарні, причетним до книговидання на українських землях Степана Дропана. Зазначено, що Іван Федоров не був східно-слов’янським першодрукарем - це право на сьогодні належить білорусові Франциску Скорині. На початку XVI ст. він запланував перекласти і надрукувати окремими книгами новий текст Біблії руською мовою. Упродовж 1517 - 1519 рр. у власній друкарні в Празі видрукував 23 біблійні книжки. Першою, де був використаний кириличний шрифт, був Псалтир . Варто зауважити, що концепція існування у Львові дофедорівських друкарень, зокрема Степана Дропана, не применшує ролі Івана Федорова. Від нього починається безперервна традиція українського книгодрукування.