Проаналізовано напрями правового регулювання процедури медіації як сучасного методу вирішення юридичних спорів з огляду на позитивний закордонний досвід, міжнародні зобов'язання України та потребу покращання вітчизняної системи вирішення юридичних спорів. Визначено шляхи удосконалення правового регулювання процедури медіації у нашій державі.

Досліджено зміст та значення принципу самовизначення сторін медіації як альтернативного методу вирішення спорів з точки зору його процедурних та змістовних компонентів, ролі медіатора та сторін медіації у дотриманні вказаного принципу. Обгрунтовано важливість принципу самовизначення сторін для досягнення результатів медіаційного процесу - укладення та виконання угоди за результатами медіації.

Проаналізовано ключові положення майбутньої Сінгапурської Конвенції, нагальність якої продиктована доцільністю популяризації медіації для вирішення спорів у міжнародній комерційній діяльності.

Висвітлено теоретико-правові підходи щодо визначення поняття, сутності та місця медіації у правовій системі держави як методу вирішення спорів на основі фундаментальних цінностей суспільства. Проаналізовано теоретичні та практичні особливості принципів медіації, визначено характерні риси та напрями удосконалення договірних конструкцій у сфері медіації.

Проаналізовано чинники, які призвели до кризи Органу вирішення спорів СОТ у 2018 - 2020 рр. Обгрунтовано необхідність реформування механізму вирішення торговельно-економічних спорів у рамках СОТ.

Проаналізовано механізми вирішення спорів, що передбачено угодами ЄС про вільну торгівлю "нового покоління", виокремлено тенденцію до створення окремих механізмів вирішення інвестиційних спорів.

Присвячено дослідженню та формуванню науково обґрунтованої комплексної теоретико-правової моделі правового забезпечення медіації в Україні як важливого елементу реалізації принципу верховенства права, визначенню напрямів вдосконалення чинного законодавства щодо доступності правосуддя шляхом запровадження медіації як особливої форми компромісу, що застосовується під час вирішення спорів. Надано загальнотеоретичну характеристику медіації як важливого елементу реалізації принципу верховенства права та одвічного прагнення людини до справедливості. Доведено, що медіація є особливою формою компромісу учасників правових відносин у загально-теоретичному та гносеологічному сенсі. Сформулювано концептуальний підхід до забезпечення належності та допустимості медіаційних процедур як ефективного механізму вирішення спорів та на цій основі визначено категорію та критерії медіабельності спору. Під час дослідження розкрито систему принципів медіації, їх інтегративний та змістовний зв'язок, вплив на реалізацію завдань правосуддя, досягнення вищої справедливості. Особливу увагу приділено теоретичним аспектам договірної природи медіації, визначенню особливостей впровадження основних договірних конструкцій медіації. Окреме місце посідає дослідження ролі та значення медіаційного застереження, сформульовано концептуальний підхід для забезпечення виконуваності медіаційних угод. Запропоновано авторський погляд на сучасну парадигму розвитку медіації в Україні. Запропоновано науково обґрунтовану теоретико-правову концепцію розвитку медіації в Україні, визначено напрями та принципи професійної підготовки медіатора та забезпечення реалізації фундаментальних прав людини під час вирішення спору в порядку медіації. Запропоновано шляхи формування державного регулювання та саморегулювання у сфері медіаційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть бути як умовою процвітання у державі-реципієнті, так і нести суттєві ризики для національних інтересів та економічної безпеки. Саме тому задекларована державами світу беззастережна відкритість для міжнародних інвестицій компенсується механізмами управління відповідними ризиками, що частіше за все набувають форму механізмів скринінгу іноземних інвестицій. Протиборство міркувань необхідності, бажаності іноземних інвестицій і міркувань національної безпеки та публічного порядку є Сціллою та Харибдою для сучасних законодавців, які намагаються вибудувати збалансовані механізми державного контролю. Але цій проблематиці не приділяється достатньої уваги вітчизняними науковцями. Мета статті - визначити напрями формування політики України щодо запровадження скринінгу прямих іноземних інвестицій через призму практики Європейського Союзу та забезпечення власних національних інтересів. Розвинуті держави та держави, що розвиваються, запровадили нові або посилили наявні механізми скринінгу прямих іноземних інвестицій, встановлюючи нові регуляторні вимоги для інвесторів, розширюючи спектр галузей економіки, що підпадатимуть під моніторинг, надаючи додаткові повноваження регуляторним органам. Основні критерії для проведення скринінгу прямих іноземних інвестицій - національна безпека та публічний порядок - набувають нового розширеного тлумачення у різних юрисдикціях, що несе ризики збільшення обсягів іноземних інвестицій. Висновки: механізми скринінгу прямих іноземних інвестицій традиційно будуються на принципах прозорості, недискримінації, обгрунтованості, об'єктивності, конфіденційності, що дає змогу певною мірою нейтралізувати негативний ефект від такої регуляторної перешкоди. Вітчизняні законодавці мають у своєму розпорядженні значний іноземний досвід запровадження скринінгу прямих іноземних інвестицій та потенційно можуть втілити найкращі практики та захищати національні інтереси України. Запровадження механізму скринінгу прямих іноземних інвестицій супроводжується певними викликами та ризиками, для подолання яких необхідна ретельна законопроєктна робота та високопрофесійна підготовка кадрів для реалізації механізму скринінгу прямих іноземних інвестицій.

Представлено розширений огляд структури світової індустрії азартних ігор, який базується на сучасній практиці Європи та ЄС, США та країн Азії. Проаналізовано механізми державного регулювання індустрії азартних ігор на міжнародному та національному рівнях, у тому числі діяльність універсальних і регіональних міжнародних організацій, а також розглянуто основні документи та існуючі судові практики у цій сфері. Висвітлено підходи органів-регуляторів у сфері азартних ігор до форм і методів державного регулювання у США і Європейському Союзі, проблеми, що виникають у процесі здійснення такого регулювання, та шляхи їх розв’язання, зокрема з питань запобігання відмиванню грошей. Зазначено, що недостатня прозорість індустрії азартних ігор призводить до того, що в більшості країн вводять обмеження або заборону на нього. Однак є і такі країни, де гральний бізнес не тільки офіційно дозволений, але і приносить значний дохід як власникам казино, так і державі у вигляді податку. Наголошено, що це лише один із прикладів існуючих протиріч в індустрії азартних ігор, що потребують певного осмислення. Розкрито питання становлення регулювання індустрії азартних ігор в Україні. Окреслено історію, сучасний стан і перспективи розвитку грального бізнесу в світовій економіці. Використано достатній ілюстративний матеріал, який дозволяє засвоїти теоретичні та прикладні аспекти державного регулювання індустрії азартних ігор на міжнародному та національному рівнях, у тому числі діяльність основних універсальних і регіональних міжнародних організацій у цій сфері, а також оволодіти понятійно-категоріальним апаратом.

Національна доповідь є спробою в сучасних геополітичних умовах обґрунтувати концепцію національної стійкості (резильєнтності) як стійкості цивілізаційної суб'єктності країни. Визначено стратегію забезпечення збалансованості розвитку та успішної протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам, у тому числі гібридним. Досліджено питання взаємодії національної резильєнтності й національної безпеки держави. Звернено увагу на проблему інституційного забезпечення стратегії національної резильєнтності.

Досліджено інститут спільних підприємств у координатах конкурентного права. З огляду на обрану засновниками спільного підприємства стратегію взаємодії та фокус на відносинах контролю чи координації, спільні підприємства можуть генерувати різнорідні ризики для конкурентного середовища й повинні досліджуватися та контролюватися за різними процедурами: процедурою контролю за концентрацією суб'єктів господарювання або процедурою контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання. Керуючись інституційним аналізом способів концентрації ринкової влади та європейським досвідом конкурентної політики (правотворення та правозастосування), автори статті висувають, перевіряють і знаходять підтвердження гіпотези щодо спроможності критерію повнофункціональності господарської діяльності спільного підприємства визначити спосіб концентрації ринкової влади, обраний його засновниками, та зрештою детермінувати застосування відповідних йому процедур контролю. Зокрема повнофункціональність є ознакою концентрації суб'єктів господарювання на противагу їх узгодженим діям. Запровадження критерію повнофункціональності в українське законодавство про захист економічної конкуренції, з одного боку, є кроком його наближення до acquis ЄС, а з іншого - способом підвищення ефективності процедур антимонопольного контролю. Запропоновано шляхи подальшого удосконалення практики застосування відповідного критерію як важеля перемикання режимів антимонопольного контролю залежно від способу концентрації ринкової влади.