Створено науково обгрунтовану концепцію розвитку трудових міграцій населення України, виявлено їх основні тенденції. Удосконалено категоріальний апарат соціологічної теорії, зокрема, розкрито сутність поняття "трудова міграція". Вперше у вітчизняній соціології запропоновано типологізацію соціальних ризиків трудової міграції населення України, основними з яких є пов'язані з працевлаштуванням, порушенням прав людини та соціально-психологічні. Вперше на базі таких об'єктивних показників як рівень доходу та матеріального забезпечення визначено місце українських зовнішніх трудових мігрантів у соціальній структурі українського суспільства. На підставі визначених показників запропоновано віднести дану категорію осіб до середньої та нижньої частини середньої верстви українського суспільства. Проведено порівняльне дослідження соціальних портретів внутрішніх і зовнішніх трудових мігрантів. Уточнено характеристику механізмів інституціоналізації сучасної міграційної політики України, конкретизовано її цілі.

Висвітлено теоретичні та практичні проблеми трудової міграції (ТМ) української молоді. Розкрито міжнародні підходи до вивчення молодіжних міграцій. Проаналізовано тенденції перебігу ТМ молоді у сучасній Україні. Порівняно основні параметри молодіжних міграцій із характеристиками міграційних поїздок старших заробітчан. Виявлено вплив трудових міграційних процесів на добробут молодих українців. Запропоновано багатовимірну структуру вивчення добробуту заробітчан. Увагу приділено правовим засадам управління ТМ.

На підставі поєднання відомостей вітчизняних та іспанських наукових джерел досліджено особливості міграції українців до Іспанії. Надано детальний розгляд виявлення масштабів міграцій між двома країнами, вивчено соціально-демографічні характеристики українських мігрантів, які перебувають в Іспанії. Увагу приділено дослідженню намірів у українців щодо повернення на батьківщину.

Досліджено актуальну проблематику грошових переказів українських мігрантів на базі результатів опитування заробітчан з України в 7 країнах ЄС, проведеного за підтримки Світового банку. Проаналізовано чинники, що впливають на обсяги грошових переказів, надісланих в Україну трудовими мігрантами з країн ЄС, канали переказу коштів, структуру використання закордонних заробітків.

Розглянуто актуальні на сьогодні питання щодо кількості чинних паспортів громадянина України для виїзду за кордон, поширеність цих документів серед населення, а також про особливості статево-вікової структури власників закордонних паспортів, групування областей нашої держави залежно від розповсюдженості цих документів серед населення. Робота грунтується на використанні інформації, що на постійній основі надають Державна служба статистики (про чисельність наявного населення на початок 2016 р. та кількість прибулих і вибулих у міждержавних міграційних потоках у 2016 р.) і Державна міграційна служба (про щорічну кількість виданих закордонних паспортів у 2014 р. - 1 кварталі 2017 р.), а також відомостей ДМС України про кількість чинних паспортів громадянина України для виїзду за кордон (станом на 17.10.2016) та їх розподіл за статтю, віковими групами та областями України. Останні з названих відомостей не входять до переліку обов'язкової статистичної звітності і вперше надані науковій спільноті для дослідження сучасної ситуації у цій сфері. Згідно з розрахунками, зробленими під час роботи над статтею, більша частина (близько трьох чвертей) населення України не мають паспортів для виїзду за кордон. Серед громадян, які отримали цей документ, більшість мешкають у столиці та західних областях країни. Для виявлення особливостей статево-вікового складу власників паспортів їх характеристики порівняно з характеристиками всього населення.

Досліджено такі важливі параметри зворотної трудової міграції в Україні як мотиваційна структура, роль членів родини в ухваленні рішення про повернення на батьківщину та рееміграційні стратегії. Робота грунтується на емпіричних даних, зібраних у ході вибіркового обстеження серед зворотних мігрантів (739 опитаних) та осіб без міграційного досвіду (509 опитаних), що було проведене протягом грудня 2017 р. - липня 2018 р. у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Опитування було складовою частиною проекту "Тимчасова проти постійної міграції" ("Temporary versus permanent migration" (TEMPER)), виконаного на замовлення Європейської комісії у межах Сьомої Рамкової програми Європейського Союзу (РП7). На основі емпіричних даних виявлено, що причинами вибуття за кордон є переважно трудові чинники, а повернення в Україну стимулюють сімейні фактори. Мотиви зворотної міграції з незначними варіаціями майже однакові для різних груп поверненців, незалежно від їхнього віку, статі, типу поселення та інших характеристик. З'ясовано, що на момент прибуття з-за кордону лише чверть усіх поверненців мають наміри залишитись на батьківщині назавжди. Переважна більшість зворотних мігрантів не мають чіткого налаштування на постійне повернення і повну самореалізацію в Україні, вони перебувають у невизначеному положенні стосовно вибору найсприятливішого для себе місця проживання. Така ситуація ставить виклики для демографічної та соціально-економічної безпеки держави і потребує адекватного реагування з боку органів, відповідальних за розробку і реалізацію міграційної політики. Підтверджено положення нової економіки трудової міграції про те, що рішення як про міграцію за кордон, так і про повернення на батьківщину ухвалює не сам мігрант, а спільно усе домогосподарство. Згідно з результатами обстеження ТЕМПЕР, 40,2 % опитаних зазначили, що рішення про їх повернення до України ухвалено ними за участю інших осіб. Однак більше половини респондентів, все-таки, самостійно вирішили завершити перебування за кордоном і повернутися. Невелика частка (4,1 %) опитаних поінформували, що рішення про повернення ухвалено повністю іншими особами; такі респонденти були змушені повернутися через сімейні зобов'язання, фінансові чи адміністративні складнощі або були депортовані.

Мета статті - дослідити вплив тимчасового працевлаштування за кордоном на дітородну активність зворотних мігрантів із України. Новизна дослідження полягає у визначенні ефекту досвіду міжнародної міграції на репродуктивну поведінку зворотних мігрантів, з'ясуванні впливу наявності та кількості суродженців на дітонародження. Основні застосовані методи: порівняння, групування, стандартизація показників. Емпіричною базою слугували результати вибіркового дослідження, виконаного у рамках проєкту ТЕМПЕР, у ході якого було опитано 736 осіб з досвідом працевлаштування в Італії або Польщі та 509 респондентів, що жодного разу не працювали за межами України. Установлено, що у середовищі зворотних мігрантів одна особа має у середньому 1,09 дитини, натомість серед немігрантів відповідний показник становив 1,26. Для уникнення впливу розбіжностей статево-вікової структури двох категорій респондентів розраховано вікові коефіцієнти середньої кількості дітей в однієї особи, а також проведено процедуру їх стандартизації. Стандартизований показник середньої кількості дітей у однієї жінки репродуктивного віку з групи зворотних мігрантів становить 1,10, що лише на 0,01 менше за значення фактичного індикатора. Жінки аналогічного віку, які жодного разу не працювали за кордоном, мали у середньому 1,41 дитини. Якби жінки дітородного віку із міграційним досвідом мали у середньому стільки ж дітей, скільки жінки неміграційної групи, загальна кількість дітей у цієї категорії осіб була б на 25 % більшою за фактичну. Виявлено наявність сумарного впливу освітніх рівнів обох батьків на середню кількість дітей: зворотні мігранти з вищою освітою, які мають шлюбного партнера з відповідним освітнім рівнем, мають у середньому 1,21 дитини; у шлюбних парах, де один з партнерів має вищу освіту, а інший - середню, відповідний показник становив 1,3; у випадку, коли обидва партнери мають дипломи середнього рівня освіти, аналізований показник становить 1,62 (для немігрантів розраховані коефіцієнти складають 1,28; 1,57 та 1,76 відповідно).

Започатковано системну наукову дискусію про часові атрибути закордонного працевлаштування українського населення. Основні елементи вимірювання плинності часу, на яких ґрунтується дослідження - це тривалість, вік, темп, ритмічність, хронологія, каузальність (причинність), динаміка та синхронність. Визначення цих параметрів ґрунтується на поєднанні основних положень темпоральної логіки з особливостями перебігу міграційних процесів сьогодення. Використано принцип локалізації простору і часу, що окреслює межі застосування темпорального аналізу. Емпірична частина підживлює українську міграціологію за рахунок використання даних вибіркового соціологічного дослідження ТЕМПЕР, здійсненого за новітнім сценарієм і методологією. Розкрито нові горизонти дослідження закордонного працевлаштування українського населення, зокрема за рахунок застосування теорії трудової мотивації Дж. Аткінсона до аналізу причин міжнародної трудової міграції українців, розрахунку кількісного впливу трудової міграції на народжуваність, визначення основних профілів поверненців через призму термінології Ж-П. Кссаріно. Представлено теоретичні і практичні знахідки, які стануть у нагоді науковцям та практикам і можуть використовуватися для розбудови міграційної політики, розробки тематичних навчальних курсів, підвищення кваліфікації осіб, які співпрацюють з мігрантами, тощо.

Мета роботи - виявлення основних міграційних контингентів великих міст України, встановлення особливостей їх залучення до місцевих ринків праці та інфраструктурних послуг локального рівня. Робота спрямована на вирішення наукової суперечності між високою концентрацією мігрантів у окремих містах і дослідженнями, що переважно здійснюються на державному рівні. Зміна дослідницького фокусу з національного на місцевий рівень зумовлює актуальність і новизну публікації. Здійснено структурування предметного поля дослідження міграції на рівні окремих поселень (локальностей). Залежно від ступеня вбудованості прибулого населення в організацію міської системи у статті виокремлюється два основних типи осіб: мігранти-відвідувачі та мігранти-мешканці. До першої групи належать особи, які проживають поза межами великих міст, але здійснюють туди систематичні поїздки з метою навчання або праці (так звані маятникові та вахтові мігранти). Вони чинять великий вплив на транспортну інфраструктуру великих міст України, яка наразі потребує оновлення та модернізації. Мігранти-мешканці прибувають до великих міст на тривалий строк або назавжди, створюючи таким чином більш міцні та різноманітні зв'язки з локальністю прибуття. Найбільшого впливу від присутності цієї групи зазнають житлово-комунальна, побутова та освітня інфраструктура великих міст. Категорія мігрантів-мешканців у великих містах є досить різнорідною за складом: до неї належать іноземці та українці, які прибули з інших регіонів (серед них вирізняється численна група ВПО). Соціально-економічна залученість міждержавних іммігрантів великою мірою залежить від наявності легального правового статусу.

Виявлено науковий потенціал темпоральних аспектів при вивченні якості життя міжнародних мігрантів. Мета роботи - започаткувати наукові дискусії про часові індикатори добробуту населення і представленні емпіричних доказів їх значимості у дослідженнях міграційного спрямування. Наукова новизна розкривається у встановленні поширеного використання темпоральних елементів у структурі систем оцінювання якості життя населення, доведенні необхідності використання часових індикаторів у дослідженнях якості життя міжнародних мігрантів. Застосовано методи системного підходу, аналізу і синтезу, групування, порівняння. Дослідження показало, що сучасні підходи до аналізу якості життя населення рясніють елементами, пов'язаними із часом. Проте концептуалізація темпоральності у них наразі відсутня. Найчастіше застосовують показники, дотичні до часових характеристик тривалості та ритмічності, що позначають протяжність події та рівномірне чергування визначених циклів. Основною емпіричною базою для вивчення якості життя мігрантів у цій статті слугують результати Європейського соціального дослідження (ЄСД). Референтною групою для порівняння добробуту мігрантів у ньому є місцеві мешканці країни призначення. Використання інтегрального показника оцінювання якості життя - середнього бала відчуття щастя, показує майже ідентичні загальні значення цього індикатора для обох груп населення (різниця становила 0,1 бала за 10-бальною шкалою). Зафіксовано відсутність територіальної універсальності щодо виявлення щасливішої групи, адже у половині проаналізованих країн місцеві мешканці були щасливішими за прибулих, на решті територій спостерігалася протилежна ситуація або однакові значення індикатора. Середні бали відчуття щастя та задоволеності життям у мігрантів зменшуються паралельно до зростання тривалості проживання у країні призначення. Встановлено відокремлений ефект трансформації темпоральних характеристик віку і тривалості перебування на якість життя міжнародних мігрантів. Ступінь свободи, можливості впливати на власне життя розглядається окремим часовим елементом добробуту мігрантів. За даними ЄСД, середнє значення цього показника у прибулого та місцевого населення збігається.

Вивчено процеси урегулювання правового статусу іммігрантів в Україні у період до повномасштабного нападу РФ. Мета статті - виявлення проблем та механізмів урегулювання правового статусу цієї групи осіб. Новизна статті полягає у концептуалізації шаблонів урегулювання правового статусу іммігрантів. У процесі роботи над статтею використано методи опитування, напівструктурованих інтерв'ю, включеного спостереження, фокус-груп, самореєстрації. Емпіричні дані для написання статті отримані у дослідженні "Мігранти з неврегульованим статусом в Україні", проведеного в межах фінансованого ЄС та реалізованого Міжнародною організацією з міграцій (МОМ) проєкту "Підтримка управління міграцією і притулком в Україні" (IMMIS). Опитування проводилось серед експертів (лідерів імміграційних громад, державних службовців, представників неурядових і міжнародних організацій, які опікуються проблемами мігрантів) та іммігрантів. Критеріями відбору для іммігрантів були відсутність українського громадянства, безперервне перебування в Україні протягом щонайменше двох місяців і досягнення повноліття. Встановлено два шляхи потрапляння іммігрантів у неурегульоване становище: порушення правил в'їзду в Україну та перевищення строку перебування, визначеного візою чи іншим документом. Емпірично доведено поширеність досвіду, принаймні тимчасового, відсутності належного правового статусу поміж іммігрантів. Так, понад третина (38,6 %) опитаних іммігрантів, які на момент інтерв'ю мали необхідні для перебування в Україні документи, зізналися, що у минулому перебували певний час у неурегульованому правовому статусі. Така ситуація мала місце у представників різних статевих, вікових та освітніх груп. Ключовою інституцією з урегулювання правового статусу іноземців в Україні є Державна міграційна служба (ДМС). Дослідження виявило декілька сценаріїв контактування з міграційною службою у процесі отримання документів. Трохи більше половини опитаних зверталися до ДМС самостійно, інші - користувалися допомогою посередників. Найчастіше опитані співпрацювали з представниками міжнародних і неурядових організацій (УВКБ ООН, "Право на захист", "Хіас", "Рокада"). Окремих осіб до міграційної служби направили знайомі українці або співвітчизники. Повоєнне відродження України повинно включати модернізацію діяльності ДМС з метою вдосконалення практики урегулювання правового статусу іноземців.