Встановлено високий ступінь розповсюдженості карієсу та катарального гінгівіту серед дітей, хворих на хронічний гастродуоденіт (ХГД), в регіоні з помірно підвищеним вмістом фтору у питній воді. Виявлено пряму залежність між тривалістю перебігу загально соматичного захворювання, віком дитини, розповсюдженістю основних стоматологічних захворювань. Зазначено, що перебіг карієсу у дітей, хворих на ХДГ, супроводжується змінами у ротовій порожнині - знижується мінералізувальний потенціал, спостерігається дисбаланс вмісту кальцію та магнію, відзначається значна інтенсифікація процесів ліпопероксидації на фоні зниження активності антиоксидантних ферментів. Констатовано, що гінгівіти у дітей, хворих на ХГД, мають переважно хронічний перебіг, легкий або середній ступінь тяжкості. Застосування запропонованого лікувально-профілактичного комплексу, до складу якого входили пластівці з зародків пшениці, ремтерапія, полоскання розчином "Полімінерол", дозволило знизити приріст інтенсивності карієсу на 37,2 %, зменшити поширеність запальних явищ у тканинах пародонта.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.661.210.222 + Р11(4УКР)026.426.6

Рубрики:

Флюороз зубів у дітей

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж100462 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити еволюцію виникнення захворювань тканин пародонта, дослідивши анатомічні кісткові препарати та одонтологічні колекції давніх людей. Застосовано власну оригінальну методику дослідження антропологічного матеріалу. Дослідження показало відмінності між змінами пародонта у скелетах із різних історичних періодів. Встановлено посилення від епохи до епохи усіх відомих характеристик захворювань тканин пародонта. Захворювання тканин пародонта виявили серед скелетів дорослих осіб, у дитячих відхилень не спостерігали, а в епоху раннього залізного віку прояви простежували лише у скелетах чоловіків віком від 60 років. В епоху Середньовіччя патологія "помолодшала", ураження спостерігали як серед жіночих, так і чоловічих скелетів віком від 40 років, без генералізованих проявів. Висновки: перші ознаки пародонтопатології на території Лівобережної України виявили лише у I тис. до н.е. як одиничний та локалізований процес, у людей віком близько 60 років. У період Середньовіччя характеристика захворювання не змінювалася, але збільшувалися кількісні показники.