Вперше у вітчизняній соціально-філософській традиції асиметричні відсуб'єктно-відоб'єктні бінарні категоріальні опозиції пре-постмодерної соціально-естетичної парадигми деконструйовано у тернарні концептні композиції; системно концептуалізовано феномен антропосоціокультурної тотальності як онтологічної підстави соціально-естетичного семіозису, конфігурація якої зумовлює специфічну для кожного типу соціальності диспозицію суб'єктних моментів її саморефлексивної суб'єктивності; атомарні та гуртові індивіди як чинники соціальної детермінації естетичної свідомості кваліфіковано за єдиною концептуальною підставою - ознакою індивідності. Розроблено категоріальний ряд соціального детермінізму, доповнений поняттями суб'єктності та об'єктності соціоестетичних когітацій і об'єктивації та суб'єктивації споживачів соціально-естетичних цінностей. Запропоновано ідею "взаємооборотності" естетичних емоцій як таких, що не є актами інтуїтивно-емотивного осягнення суб'єктами естетичної когітації міри досконалості її об'єктів, безвідносної до міри досконалості суб'єктів. Поглиблено уявлення про діалектику валюативно-емотивних та дескриптивно-когнітивних моментів емотивно-естетичної істинності. Уточнено мету оптимізації соціальної детермінації естетичної свідомості, якою визнано необхідність заміни згубного естетизму партикуляристського типу холістичним пост-естетизмом. Розвинуто вчення про людську свободу як про спроможність людей не лише узгоджувати засоби з природою переслідуваних ними цілей, а й гармонізувати зміст останніх зі станом антропоприродної сфери свого буття.