Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.62-323.6

Рубрики:

Нервові хвороби у дітей

Шифр НБУВ: Ж22335 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализированы современные представления о происхождении и клинических особенностях подростковых и детских депрессий, различиях между ними и связи с депрессиями взрослых. Обсуждены проблемы, связанные с диагностикой этих расстройств и их подтипов в различные периоды развития. Описаны коморбидные с депрессией расстройства, характерные для дошкольного, младшего школьного, препубертатного и пубертатного периодов развития ребенка, обоснована роль семейной отягощенности в формировании риска развития большого депрессивного эпизода, проанализированы гендерные различия в типологии аффективных расстройств. Обзор современных открытых и плацебо контролируемых управляемых рандомизированных исследований новой генерации антидепрессантов завершен описанием алгоритма их дифференцированного обоснованного применения при лечении детских и подростковых депрессий.

Обоснована необходимость совершенствования отечественной нормативно-методической базы в области оказания психиатрической помощи больным с аффективной патологией. Предложены пути решения проблемы: разработка современных стандартов диагностики и терапии аффективных расстройств и создание Национального консенсуса.

Обсуждены требования к надлежащей комплексной терапии депрессивных расстройств у детей и подростков, а также сделана попытка разработки общих стандартов помощи этому контингенту больных в Украине.

Проанализированы зарубежные руководства и стандарты об оказании психиатрической помощи больным с депрессивными расстройствами. Приведен опрос 120-ти врачей-психиатров разных регионов Украины о стратегиях лечения депрессивного синдрома в рамках различных нозологических групп. Сделан вывод о наличии существенных различий в подходах к лечению аффективных расстройств специалистами Украины и международной практикой и необходимости создания национального консенсуса по лечению данной патологии.

Проанализированы зарубежные руководства и стандарты оказания психиатрической помощи больным с депрессивными расстройствами. Приведен опрос 120-ти врачей-психиатров разных регионов Украины о стратегиях лечения депрессивного синдрома в рамках различных нозологических групп. Сделан вывод о наличии существенных различий в подходах к лечению аффективных расстройств специалистами Украины и международной практикой и необходимости создания национального консенсуса по лечению данной патологии.

Висвітлено питання терапії деменцій як змішаних станів різного генезу з поліморфною нейрокогнітивною, поведінковою, нейропсихіатричною симптоматикою. На основі аналізу літературних даних і результатів власних досліджень показано, що монотерапія деменцій інгібіторами холінестерази забезпечує уповільнення зниження психічних функцій за умов прогресуючого патологічного процесу. Донепезил за легких та середньотяжких деменцій у короткостроковій перспективі покращує когнітивне функціонування, повсякденну діяльність і сприяє редукції нейропсихіатричних розладів.

Протягом останніх років проводилися дослідження, в яких було одержано протирічливі результати щодо впливу вживання канабіноїдів на клініку, перебіг та прогноз у разі шизофренії. Мета роботи - вивчення особливостей розвитку дефектних станів і рівня соціального функціонування у хворих на шизофренію зі вживанням канабіноїдів. Було обстежено 126 пацієнтів, першу групу складали хворі на шизофренію, які вживали канабіноїди, другу групу складали хворі на шизофренію, без вживання канабісу. Пацієнти обстежувалися за шкалою PANSS та вивчався рівень соціального функціонування. Показано, що у пацієнтів зі вживанням канабісу первинний психотичний епізод відмічався у більш ранньому віці, мали довший період первинного перебування у стаціонарі 59 днів у порівнянні з 30-ма днями у пацієнтів без фактів вживання, що свідчить про більш складну симптоматику за первинного епізоду, що і підтверджується кількістю балів за PANSS. Також у пацієнтів зі вживанням канабісу були частішими загострення, що відображалося частішими госпіталізаціями та зростанням загальній кількості днів перебування в стаціонарному відділенні. Також у даної групи пацієнтів частіше був клінічно встановлений виражений дефект особистості. Пацієнти з шизофренією, які вживали канабіноїди мали, складніший перебіг та, відповідно, догляд за ними вимагав більших затрат, ніж у пацієнтів без вживання канабісу в анамнезі. Ймовірно вживання канабісу не самостійно ускладнювало дані показники, а саме факт що у даної категорії пацієнтів була більш складною симптоматика та менш сприятливий прогноз, ніж у загальній кількості випадків шизофренії.

Обговорено сучасні уявлення про взаємодію генного поліморфізму й факторів середовища при маніфестації розладів аутистичного спектра (РАС). Наведено скринінговий інструментарій для оцінки розвитку дитини й попередньої діагностики РАС, порядок остаточної діагностики лікарями-спеціалістами. Висвітлені особливості перебігу РАС при коморбідних психічних розладах і загальних медичних станах. Подана модель лікування розладів загального розвитку, розроблена в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології, висвітлені особливості застосування психосоціальних інтервенцій, терапії лікарськими засобами коморбідних психічних і неврологічних розладів.

Розлади психіки та поведінки, спричинені вживанням алкоголю, пов'язують з алостатичними нейропластичними змінами в глутаматергічних і ГАМКергічних нейротрансмітерних системах мозку. Ці порушення розглядаються як базові біологічні механізми виникнення синдрому гострого припинення вживання алкоголю й неконтрольованого пияцтва. Наведено огляд результатів контрольованих досліджень щодо використання протиепілептичних лікарських засобів (ПЕЛЗ) за розладів вживання алкоголю й психоактивних речовин. Бензодіазепіни тривалий час розглядалися як засоби детоксикації пацієнтів. Небензодіазепінові ПЕЛЗ, насамперед вальпроати й карбамазепін, протягом останнього десятиріччя використовуються в клінічній практиці як стабілізатори настрою за розладів вживання алкоголю. ПЕЛЗ також призначаються для лікування алкогольного абстинентного синдрому й амбулаторного лікування алкогольної залежності (пригнічення обсесивного й компульсивного потягу до алкоголю, профілактика рецидивів пияцтва). ПЕЛЗ можуть бути особливо корисними під час амбулаторного лікування легких і помірних симптомів алкогольного абстинентного синдрому, для запобігання рецидивам пияцтва, зменшення шкідливого вживання алкоголю. Найбільшу доказову базу під час лікування алкогольної залежності мають вальпроати, карбамазепін, габапентин і прегабалін. Наявні обмежені докази щодо ефективності леветирацетаму й топірамату. Вальпроати можуть покращувати клінічний фенотип алкогольної залежності. За біполярних розладів, ускладнених вживанням алкоголю та/або канабіноїдів, вальпроати мають перевагу над солями літію й бензодіазепінами через кращу переносимість, більшу афінність до афективних симптомів і здатність зменшувати тяжкість пияцтва. Леветирацетам у залежних від алкоголю осіб із коморбідними тривожними розладами може зменшувати споживання алкоголю та знижувати рівень тривоги. Габапентин і прегабалін рекомендоваі за дизморфних алгічних розладів, мають обмежений потенціал зловживання, невисокий у порівнянні з бензодіазепінами рівень седації, відносно безпечні у разі вживання разом з алкоголем.

Наукові дані вказують на те, що протиепілептичні лікарські засоби, такі як фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, викликають значні когнітивні побічні ефекти, тоді як у дослідженнях топірамату й вальпроату отримані суперечливі результати. У той же час повідомляється про позитивний вплив на когнітивне функціонування у хворих на епілепсію підлітків ламотриджину й леветирацетаму. Мета дослідження - оцінити вплив найбільш часто застосовуваних протиепілептичних лікарських засобів на когнітивне функціонування в підлітків з епілепсією. На початковому етапі 160 українських лікарів, які працюють з підлітками з епілепсією, попросили описати досвід застосування протиепілептичних лікарських засобів і їх можливий вплив на когнітивне функціонування підлітків з епілепсією. На другому етапі було проведено проспективне дослідження, у яке були включені 58 підлітків з уперше діагностованою епілепсією та призначеною монотерапією (карбамазепіном, вальпроатом, топіраматом, леветирацетамом, ламотриджином) і 11 підлітків із неконтрольованими монотерапією карбамазепіном і солями вальпроєвої кислоти епілептичними нападами, яким була призначена політерапія (карбамазепін з вальпроатом або вальпроат з леветирацетамом). Рандомізовані підлітки оцінювались за допомогою Кембриджської автоматизованої батареї нейропсихологічних тестів (CANTAB) до і через кожні десять днів протягом двох місяців після початку терапії для оцінки гострих когнітивних побічних ефектів. Крім того, на початку дослідження, через 2 місяці й кожний місяць терапії протягом 10 місяців після повторної рандомізації в підлітків оцінювали хронічні когнітивні побічні ефекти призначених протиепілептичних лікарських засобів із використанням автоматизованої батареї тестів Cogtest. Висновки: підлітки з епілепсією, які отримували лікування карбамазепіном, вальпроатами або терапію комбінацією цих лікарських засобів, потребують ретельного моніторингу можливих гострих і хронічних порушень когнітивного функціонування. Підлітки, які отримують терапію топіраматом, потребують моніторингу когнітивних побічних ефектів на етапі титрування доз. Терапія леветирацетамом і ламотриджином не потребує контролю когнітивних побічних ефектів.

Наукові дані вказують на те, що протиепілептичні лікарські засоби, такі як фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, викликають значні когнітивні побічні ефекти, тоді як у дослідженнях топірамату й вальпроату отримані суперечливі результати. У той же час повідомляється про позитивний вплив на когнітивне функціонування у хворих на епілепсію підлітків ламотриджину й леветирацетаму. Мета дослідження - оцінити вплив найбільш часто застосовуваних протиепілептичних лікарських засобів на когнітивне функціонування в підлітків з епілепсією. На початковому етапі 160 українських лікарів, які працюють з підлітками з епілепсією, попросили описати досвід застосування протиепілептичних лікарських засобів і їх можливий вплив на когнітивне функціонування підлітків з епілепсією. На другому етапі було проведено проспективне дослідження, у яке були включені 58 підлітків з уперше діагностованою епілепсією та призначеною монотерапією (карбамазепіном, вальпроатом, топіраматом, леветирацетамом, ламотриджином) і 11 підлітків із неконтрольованими монотерапією карбамазепіном і солями вальпроєвої кислоти епілептичними нападами, яким була призначена політерапія (карбамазепін з вальпроатом або вальпроат з леветирацетамом). Рандомізовані підлітки оцінювались за допомогою Кембриджської автоматизованої батареї нейропсихологічних тестів (CANTAB) до і через кожні десять днів протягом двох місяців після початку терапії для оцінки гострих когнітивних побічних ефектів. Крім того, на початку дослідження, через 2 місяці й кожний місяць терапії протягом 10 місяців після повторної рандомізації в підлітків оцінювали хронічні когнітивні побічні ефекти призначених протиепілептичних лікарських засобів із використанням автоматизованої батареї тестів Cogtest. Висновки: підлітки з епілепсією, які отримували лікування карбамазепіном, вальпроатами або терапію комбінацією цих лікарських засобів, потребують ретельного моніторингу можливих гострих і хронічних порушень когнітивного функціонування. Підлітки, які отримують терапію топіраматом, потребують моніторингу когнітивних побічних ефектів на етапі титрування доз. Терапія леветирацетамом і ламотриджином не потребує контролю когнітивних побічних ефектів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р64-3 + Р645.090-3 + Р627.709.2

Рубрики:

Психіатрія

Шизофренія

Епілепсія

Шифр НБУВ: Ж25223 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено сучасні наукові дані щодо клінічного фенотипу депресій у дітей та підлітків, які зазнали значущої психологічної травматизації в результаті воєнних дій, тероризму, природних катастроф, жорстокого поводження, фізичного та сексуального насильства. Обговорено дані щодо поширеності депресій, зумовлених різними травматичними чинниками, коморбідності з психічними та неврологічними розладами, розглянуто можливі механізми їх взаємозв'язку, терапевтичні рекомендації. Посттравматичні депресії (ПТД) поширені серед дітей та підлітків, негативно впливають на якість життя та суттєво збільшують ризик суїциду та самоушкоджуючої поведінки. Наявність депресії погіршує прогноз перебігу посттравматичного стресового розладу, ефективність його терапії. Окремі психотерапевтичні втручання, зокрема когнітивно-поведінкова терапія та десенсибілізація рухами очей, є ефективними методами терапії ПТД. Психофармакологічні лікарські засоби (ПЛЗ), зокрема антидепресанти та стабілізатори настрою, мають обмежену доведену ефективність при ПТД у педіатричній практиці. Більший рівень доказовості має застосування цих ПЛЗ при коморбідних психічних та неврологічних розладах. Висновки: депресія у дітей та підлітків внаслідок психологічної травматизації залишається недостатньо дослідженим розладом психіки. Майбутні дослідження мають бути направлені на вивчення ефективності фармакотерапевтичних підходів до лікування посттравматичної депресії та коморбідних психічних та неврологічних розладів, що є особливо важливим для країн з низьким доступом до спеціалізованої психотерапевтичної допомоги.