Досліджено феномен української ікони періоду XV - XVI ст. в контексті духовно-естетичних та художньо-естетичних концепцій поданої епохи. Вперше доведено, що художніми та богословсько-естетичними витоками українського іконопису XV - XVI ст. стали духовна та художня спадщина іконопису Київської Русі, богословсько-естетичні ідеї візантійського ісихазму, художні засади православного іконопису Балканських країн та ренесансні традиції релігійного мистецтва Західної Європи. Розглянуто взаємозв'язок давньоруського, а, згодом, і українського іконопису з давньоруською житійною літературою та з апокрифічними Євангеліями і літературою богумілів. Визначено, що під впливом європейської ренесансної літератури та праць представників тогочасної української філософської думки в українському іконописі XV - XVI ст. з'являються чітко виражені ренесансні мотиви. Доведено, що історичний взаємозв'язок України з країнами християнського світу, зокрема, Візантії та Балкан, надає поштовх не тільки для стилістичних, а й для богословсько-естетичних пошуків. Вперше визначено вплив української іконописної традиції на формування та розвиток естетики сакрального простору в духовній культурі України.