Проведено дослідження соціологічної теорії американського соціолога Е. Тірік'яна в аспекті розуміння поняття соціологічної уяви, яке визначено як вид наукової уяви, що полягає у створенні цілісних образів суспільства та системи соціальних відносин, які не є наявними в актуальному сприйнятті. Охарактеризовано складові імагінативної логіки конструювання соціологічної теорії Е. Тірік'яна, визначено сутність і структурний зміст функцій динамічного поглиблення та динамічного розширення його соціологічної уяви, розглянуто кінцеві результати діяльності цих функцій, якими є нове соціологічне знання (екзистенціальна соціологія, соціологія езотеричної культури, теорія неомодернізації). Перспективами подальшого вивчення проблеми визначено концептуалізацію та застосування поняття соціологічної уяви як історико-соціологічного методу досліджень імагінативної логіки на різних рівнях історії соціології. Потенціал використання концепції соціологічної уяви інтерпретовано як спосіб розвитку досліджень сутності соціологічного знанння, а також як теоретичну основу для створення інноваційної моделі навчання студентів соціологічних спеціальностей.

Наведено результати історико-теоретичної концептуалізації процесів генези та розвитку екзистенціальної соціології як цілісної наукової парадигми, яка репрезентує новітні тенденції соціологічного теоретизування. Продемонстровано, що генеза екзистенціальної соціології на початку 1960-х рр. уособила синтез філософії існування і соціологічної традиції у дослідженнях Е. Тірік'яна, каліфорнійської школи (Дж. Дуглас, Дж. Джонсон, Дж. Котарба, А. Фонтана) та М. Болль де Баля, які обумовили її подальший розвиток у контексті сучасної теорії (К. Вольф, М. Вайнштайн, Дж. Хейм, Е. Гіденс, П. Штомпка, X. Буде, Й. Дюршмідт, Д. Гінєв). Запропоновано дефініцію предметної категорії соціальної екзистенції, визначено проблемне поле (соціальна автентичність, смисли співіснування, негативний досвід, вибір) і принципи екзистенціальної соціології (суб'єктивація реальності, ситуаційність, сенсуальність, тотальність, індуктивність, теоретична мінімалізація), узагальнююча складова яких полягає у процесах онтологізації та автентифікації, що відображають перехід від абстрактного до конкретного, посилення сенсорного й остенсивного підходів, елімінацію фіктивних елементів соціальних практик, а також інституціоналізацію транспарентності та рефлексивності.

Розглянуто проблему підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників до фізичного виховання особового складу. Обґрунтовано концепцію, що містить методологічний, теоретичний, методико-технологічний концепти. Спроєктовано структурно-функціональну модель та обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України до фізичного виховання особового складу, а також технологію їх упровадження, ефективність якої перевірено експериментально під час фізичної активності майбутніх офіцерів у військовому ВНЗ. Удосконалено сутність поняття "готовність майбутнього офіцера-прикордонника до фізичного виховання особового складу", його структуру і зміст, визначено компоненти, критерії, показники та рівні сформованості готовності. За результатами дослідження розроблено навчально-методичне забезпечення підготовки майбутніх офіцерів Державної прикордонної служби України до фізичного виховання особового складу та методичні рекомендації науково-педагогічним працівникам військового ВНЗ.

Розглянуто теоретико-методологічні здобутки соціології конфлікту, серед яких вирізняється адаптація та розбудова методу ментальної картографії. Мета роботи - визначення, характеристика та специфікація базових аналітичних складових методу ментальної картографії у контексті галузевих досліджень конфлікту як соціального феномену. Надається дефініція ментальної мапи як образу або моделі зовнішнього простору, яка формується протягом певного часу у свідомості суб'єкта. Водночас використовується трактування методу ментального картографування як графічного зображення інформантом певної місцевості на прохання дослідника. В історико-соціологічній ретроспективі представлено класичні концепції ментальної картографії та їх застосування у вивченні конфліктів. Зокрема, розглядаються результати ментального картографування взаємозв'язку комунікаційних каналів і сприйняття небезпечних міських зон Лос-Анджелеса, транслокальної ідентичності дітей польських емігрантів у Шотландії, "мікрогеографії емоцій" дітей-мігрантів у Парижі та Берлині, сприйняття мігрантами м. Мілан, образів конфлікту в учнів старшої школи ізраїлю та Палестини, просторових проєкцій соціальних конфліктів на Кіпрі, у Північній ірландії, Бельгії та Україні. Запропоновано теоретико-методологічне узагальнення ментальної картографії конфліктів на засадах підходу Дж. Гізекінг або "матриці Гізекінг", що складається з чотирьох категорій (механіки методу, графічних елементів, наративів місця та персоналізації), кожна з яких містить сукупність аналітичних компонентів і технік (загалом 57 одиниць). У висновках окреслено галузеву специфіку аналітичних компонентів ментальної картографії конфлікту, а також зазначено інтегративний міждисциплінарний потенціал і перспективи розвитку цього методу.

Розкрито тенденції легітимації приватної власності на землю та підприємства в Україні. Виокремлено інституціональні ризики демократичної трансформації української держави, проблеми ідентифікації та теоретичного осмислення. Окреслено український капіталізм у контексті глобальних ризиків. Зазначено про сегментування громадян сучасної України за ставленням до влади. Обговорено суб’єктність громадянського суспільства в Україні. Охарактеризовано взаємодію української держави та релігійних спільнот як чинник демократичного транзиту. Розглянуто питання розвитку теоретичного аналізу суперечностей соціального відтворення консьюмеристських практик в сучасній Україні. Наголошено про соціальні проблеми і ризики у повсякденному житті українського соціуму. Висвітлено проблеми розвитку інформаційного ресурсу колективної пам'яті народу України в умовах культурної глобалізації.

Увагу приділено соціально-психологічній концептуалізації методологічних і прикладних підходів до аналізу проблеми інтеграційного розвитку українського суспільства. Відображено специфіку конструювання та застосування міждисциплінарної методології у галузі соціальної психології як синтезу соціологічної та психологічної наук. Визначено фундаментальні аспекти соціально-психологічного забезпечення інтегративного суспільного розвитку. Здійснено систематизацію проблемного поля соціально-психологічного забезпечення з урахуванням актуальних протиріч поточних соціокультурних процесів в Україні. Представлено характеристику і напрямки синтезу мікро- та макро-вимірів соціальної інтеграції, а також окреслено потенціал розробленої концепції соціально-психологічного забезпечення щодо подальшого розвитку сучасного українського суспільства.

Висвітлено історико-теоретичне дослідження виникнення, становлення та розвитку парадигми екзистенціальної соціології. Подано загальну характеристику сучасного соціологічного знання та окреслено його метапарадигмальну структуру, філософські передумови виникнення екзистенціальної соціології й кризи класичної епістемології. Викладено внутрішньодисциплінарні засади формування екзистенціально-соціологічного підходу. Розкрито специфіку основних категорій, концепцій, напрямів і теорій екзистенціальної соціології, охарактеризовано погляди її головних представників. Здійснено генералізацію і концептуалізацію інтелектуальної спадщини та новітніх досягнень даної парадигми, а також відображено її інтегративний потенціал у ширшому контексті історії і теорії соціологічної науки. Окреслено перспективи подальших досліджень у галузі екзистенціальної соціології, зокрема щодо соціальної проблематики сучасного українського суспільства.

Діяльність військовослужбовця характеризується постійним підвищеним фізичним і психічним напруженням, впливом на його психіку певних стресових чинників бойової діяльності, пов'язаних із постійним ризиком для життя. Зі свого боку, постійне напруження під час виконання специфічних завдань, порушення режиму дня, харчування та відпочинку зменшують пристосувальні резерви організму та призводять до розвитку дезадаптаційного синдрому, порушень психоемоційного статусу та працездатності. Фізична підготовка, як основний елемент бойової підготовки є важливим чинником, від якого залежать професійна реалізація та становлення військовослужбовців як фахівців своєї справи, що забезпечує якісне виконання бойових завдань, адже спроможне забезпечити швидку адаптацію до військової служби та швидке оволодіння військово-прикладними навичками. Отже, забезпечення своєчасної реабілітації та відновлення функціональних можливостей є важливим та актуальним науково-практичним завданням сучасної спортивної науки. Мета роботи - дослідити та проаналізувати особливості способу життя та стан спеціальних фізичних якостей військовослужбовців, які мали контузію, як чинників, що забезпечують бойову готовність. Провекдено аналіз наукової літератури та документальних джерел; спостереження, тестування; педагогічний експеримент. Проведені дослідження свідчать про важливість оцінки й аналізу особливостей способу життя військовослужбовців, які мали контузію. Результати анкетування свідчать про те, що спосіб життя більшості учасників є таким, що не відповідає гігієнічним нормативам (недостатня тривалість нічного сну, порушення режиму харчування, надлишкова тривалість професійної діяльності тощо). Установлено негативну тенденцію, яка полягає в поступовому скороченні питомої ваги осіб із загальним станом за рахунок збільшення кількості осіб із незадовільним станом, присутні чинники ризику, які суттєво знижують бойову здатність військовослужбовців. Результати дослідження свідчать про пошук чинників, які потребують організації цілеспрямованої рекреації, метою якої є відновлення функціональних можливостей військовослужбовців.