Обгрунтовано застосування синтетичних матеріалів з метою зниження кількості рецидивів у пацієнток, що становлять групу ризику їх виникнення після хірургічного лікування цистоцеле і ректоцеле. Визначено, що частота рецидивів захворювання в 82,5 % випадків пов'язана з порушеннями з боку фасціальних тазових структур, що використовуються для реконструкції нормального взаєморозташування тазових органів. Встановлено залежність виникнення рецидивів від факторів ризику, що свідчать про наявність сполучнотканинної недостатності, обумовленої дистрофічними змінами або наявністю системної дисплазії сполучної тканини. Запропоновано математичну модель розрахунку індивідуального ризику розвитку рецидивів захворювання після його хірургічного лікування. Об'єктивність прогностичних даних, одержаних у результаті побудови математичної моделі, підтверджено дослідженням морфологічних особливостей будови і обмінних процесів сполучної тканини у хворих, віднесених до групи ризику. Зазначено, що застосування методів неофасціогенезу в хірургічному лікуванні цистоцеле і ректоцеле у таких пацієнток дозволяє знизити частоту рецидивів в 4,3 раза у порівнянні з методами, заснованими на використанні власних сполучнотканинних структур. Разом з тим, рутинне використання даних методів є недоцільним у зв'язку з істотним ускладненням оперативного втручання і наявністю високого ризику інтра- і післяопераційних ускладнень.