Мета роботи - навести результати 6-місячного спостереження за пацієнтами з деменцією, які перебували в амбулаторних умовах та медико-соціальних інституціях; вивчити динаміку нейропсихіатричних симптомів та їх вплив на дистрес доглядача. Проведено відбір та обстеження 99 пацієнтів, що проживали в громаді, та 99 пацієнтів, які тривало перебували в медико-соціальних закладах. Тричі проведено психіатричний огляд (первинний огляд, через 3 та 6 місяців). За допомогою MMSE визначено когнітивні порушення та ступінь тяжкості деменції. Нейропсихіатричні симптоми та дистрес доглядача оцінено за шкалою NPI (версії з 12 пунктів). В амбулаторній групі пацієнтів переважали маячення та галюцинації, в стаціонарній - апатія/байдужість, тривога, аномальна рухова активність та розлади сну й поведінки вночі. Спільним для обох груп було посилення апатії/байдужості. Клінічно значущою відмінністю між групами стало те, що в амбулаторній групі протягом періоду спостереження знижувалася вираженість нейропсихіатричних симптомів та дистрес доглядачів, на відміну від стаціонарної групи, де вираженість симптомів та дистрес доглядачів із кожним наступним оглядом посилювався. В амбулаторній групі переважали пацієнти з деменцією помірного ступеня, у стаціонарній - тяжкого. Висновки: в амбулаторній та стаціонарній групах протягом періоду спостереження проводилась клінічно значуща редукція психотичних та афективних симптомів, порушень сну, ажитації. В обох групах спостерігалось значуще посилення апатії/байдужості, з кожним наступним оглядом прогресували когнітивні порушення.

Вивчено клінічні симптоми, що супутні при деменції. Досліджено їх динаміку протягом 6-місячного періоду, взаємозв’язок між клінічними симптомами, дистресом доглядача та тягарем догляду. Встановлено, що в амбулаторних хворих на деменцію протягом періоду дослідження було достовірне зниження симптомів маячення, депресії/дисфорії, розладів сну та поведінки вночі, знижувалась вираженість симптомів і дистрес доглядачів. У стаціонарних пацієнтів спостерігалось зниження симптомів маячення, депресії/дисфорії, протягом дослідження клінічно значуще зростала вираженість клінічних симптомів і дистрес доглядачів. Спільним для обох груп було посилення апатії/байдужості. У стаціонарних пацієнтів відразу при первинному огляді було виявлено достовірне переважання апатії/байдужості, а протягом дослідження ще і посилення аномальної рухової активності, розладів апетиту, тенденція до посилення тривоги. Оцінено ефективність медикаментозної корекції клінічних симптомів у пацієнтів з деменцією, залежно від амбулаторного чи стаціонарного лікування. Під впливом лікування у амбулаторних хворих спостерігалась редукція більшості симптомів, які були домінуючими у групі, що й впливало на зниження дистресу доглядача. На противагу, у стаціонарних пацієнтів протягом періоду дослідження спостерігалось посилення апатії/байдужості, розгальмованості, аномальної рухової активності, розладів апетиту, що робить щоденний догляд за пацієнтом одноманітним та обтяжливим. Грунтуючись на аналізі отриманих результатів, розроблено алгоритм надання паліативної допомоги пацієнтам з деменцією у позалікарняних умовах та оцінено його ефективність.