На підставі узагальнення літературних джерел висвітлено життєвий шлях і наукову діяльність історика права Ф.І.Леонтовича (1833 - 1910). Розглянуто основні етапи його життя, проаналізовано адміністративну та педагогічну діяльність ученого на півдні України в Одеському (Новоросійському) університеті. Описано особливості теоретико-методологічних і концептуальних поглядів історика, вплив його наукової діяльності на дослідження історії Київської Русі та Великого князівства Литовського.

На основе обобщения литературных источников освещены жизненный путь и научная деятельность историка права Ф.И.Леонтовича (1833 - 1910). Рассмотрены основные этапы его жизни, проанализирована административная и педагогическая деятельность ученого на юге Украины в Одесском (Новороссийском) университете. Описаны особенности теоретико-методологических и концептуальных взглядов историка, влияние его научной деятельности на результаты исследования истории Киевской Руси и Великого княжества Литовского.

Проаналізовано листи, що відкривають нові грані біографії видатних постатей української історіографії - М.Слабченка та І.Линниченка, а також засвідчують напрями розвитку українського історіографічного процесу у першій чверті XX ст. Виокремлено три основні змістові блоки у листах М.Слабченка. Наведено листи, які відбивають характер листування.

Проанализированы письма, открывающие новые грани биографии выдающихся личностей украинской историографии - М.Слабченко и И.Линниченко, а также свидетельствующие о направлениях развития украинского историографического процесса в первой четверти XX ст. Выделено три основных содержательных блока в письмах М.Слабченко. Приведено письма, отражающие характер переписки.

Висвітлено життєвий шлях, наукову, адміністративну та педагогічну діяльність Ф.І.Леонтовича (1833 - 1910) - професора Новоросійського та Варшавського університетів. Наведено покажчики відомих праць ученого, рецензій на них, а також список літературних і архівних джерел про його життя та діяльність.

Освещены жизненный путь, научная, административная и педагогическая деятельность Ф.И.Леонтовича (1833 - 1910) - профессора Новороссийского и Варшавского университетов. Приведены указатели известных трудов ученого, рецензий на них, а также список литературных и архивных источников об его жизни и деятельности.

Висвітлено життєвий шлях, з'ясовано творчий доробок одного з учнів В. Б. Антоновича - П. А. Іванова. Його біографію можна умовно розділити на три періоди - київський, миколаївський та одеський. Проблематику досліджень можна поділити на дві частини - історія середньовічної Волині та Південної України останньої чверті XVIII ст. (діяльність імперської адміністрації та доля українського козацтва після зруйнування Запорізької Січі).

Визначено роль професора Івана Андрійовича Линниченка (1857 - 1926 рр.) у розвитку бібліофільства, бібліографії та бібліотекознавства у Російській імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. Відстеження долі приватної бібліотеки І. Линниченка, зокрема, розкриває маловивчену сторінку історії сучасної наукової бібліотеки Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Проаналізовано проблеми бібліографування творчої спадщини історика, професора Новоросійського університету І. А. Линниченка (1857 - 1926 рр.). Наведено реєстр основних праць професора, які класифіковані на наукові та публіцистичні. Використано архівні матеріали.

Висвітлено наукову діяльність історика права Ф.І.Леонтовича (1833 - 1910 рр.), розглянуто основні етапи його життя. Проаналізовано адміністративну та педагогічну діяльність ученого, його роль у громадському житті Одеси, становлення та еволюцію історичних поглядів. Розкрито особливості теоретико-методологічних та концептуальних поглядів історика, відзначено, що в його науковому світогляді поєднувалися елементи народництва, панславізму та позитивізму, наукова діяльність ученого мала великий вплив на розгортання досліджень історії Київської Русі та Великого князівства Литовського. Важливий вплив на методологію дослідження давньоруських земель мала задружно-общинна теорія, запропонована істориком як модель суспільно-політичного розвитку народів за доби середньовіччя. Підкреслено, що вчений був одним з засновників київської школи істориків західноруського права, діяльність якої мала велике значення для дослідження історії українських земель у складі Великого князівства Литовського.

Висвітлено основні етапи історії грузинської діаспори Одеси. Наведено біографічні нариси про найвидатніших грузинів в історії міста, зокрема церковно-релігійних, громадських і політичних діячів, науковців, педагогів, будівельників, архітекторів, виноробів.

Раскрыты основные этапы истории грузинской диаспоры Одессы. Даны биографические очерки о самых выдающихся грузинах в истории города, в частности, церковно-религиозных, общественных и политических деятелях, ученых, педагогах, строителях, архитекторах, виноделах.

За допомогою біографічного методу проаналізовано процес розгортання українського національного руху та розбудови української державності на півдні України, зокрема в Одесі, в період 1917 - 1920 рр. Охарактеризовано постаті понад тридцяти провідних діячів цього процесу, зокрема, В. Голубовича, В. Чехівського, І. Луценка, П. Вербицького, П. Клепацького, Б. Комарова, З. Висоцького, М. Слабченка, Є. Фесенка, В. Буряченка, В. Мурського.

Досліджено біографію та суспільно-політичні погляди одного з представників українського національного руху кінця XIX - початку XX ст. І. М. Луценка (1863 - 1919 рр.). Уперше в історіографії його біографію реконструйовано на великій джерельній базі, що включає опубліковані й архівні матеріали. Розглянуто також етапи біографії І. Луценка, його невідомі публікації, взаємини з однодумцями тощо.

Проаналізовано діяльність професора Івана Андрійовича Линниченка у галузі славістики. Славістичні публікації історика висвітлено у взаємозв'язку з його суспільно-політичними та науково-історичними переконаннями, встановлено маловідомі та невідомі факти його контактів з науковцями слов'янських країн, визначено вплив його праць на тогочасну славістику та їх значення для новітньої історіографії. Окрім біоісторіографічного, використано типологічний, порівняльний та історико-антропологічний методи історичного дослідження. Головними джерелами є праці І. Линниченка та його сучасників, матеріали з персонального фонду історика, що зберігаються в Одеському та Симферопольському державному архівах.

Надано критичний аналіз історії та історіографії Одеського державного університету імені І. І. Мечникова - попередника сучасного Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, - що відображається у рецензіях одеських авторів, істориків С. Борового, В. Галяса та правозахисника, літератора, дисидента В. Барладяну на три ювілейних видання 1968, 1991 і 2000 рр.

Охарактеризовано стан української мови у повсякденності Одеси. Досліджено український церковно-релігійний рух. Визначено роль українських козаків у вищій освіті Одеси. Проаналізовано співпрацю причорноморських і західноукраїнських науковців. Увагу приділено взаєминам українців з грузинами, євреями, німцями, росіянами. Висвітлено участь галичан на причорноморському фронті Української революції 1917 - 1920 рр.

Мета роботи - простеження на базі широкого кола історичних джерел образу Т. Шевченка в історичній пам'яті одеситів наприкінці XIX - на початку XX ст. Зроблено висновок, що до певної специфіки одеської ситуації, викликаної самою специфікою міста та городян, варто віднести більшу емоційність, рішучість в увиразненні націоналізму Т. Шевченка, хоча і з неодмінним наголосом на його гуманізмі та народності, та виразнішу ступінь розколу неукраїнських національних громад міста у ставленні до Т. Шевченка. В той час як ліберально налаштовані їх представники розглядали Т. Шевченка як свого духовного брата, українофоби та загалом шовіністи поборювали та нівелювали образ Т. Шевченка як символ українськості, хоча тим самим мимоволі підіграючи своєму ворогові.

Досліджено стан місць пам'яті на території Південної України, зокрема, Одеси, пов'язаних з історією грузинської національної спільноти у цьому регіоні.

Висвітлено життєвий шлях видатного філософа та психолога М. Я. Грота, який доклав зусиль для формування вітчизняного філософсько-психологічного дискурсу та філософсько-психологічної діяльності. Досліджено громадський темпетамент та пошуки науковця. Вивчено етапи його інтелектуальної еволюції, філософський стиль і етос. Проаналізовано методологічні проблеми психології у творчості М. Я. Грота. Надано список накових праць видатного філософа та психолога, які знаходяться у фондлах університетських бібліотек України.

Запропоновано комплексну реконструкцію життєвого шляху вихованця В. Б. Антоновича, історика, професора, члена-кореспондента Санкт-Петербурзької та Краківської Академій наук, І. А. Линниченка (1857 - 1926) - одного з помітних діячів науки, освіти та суспільного життя України кінця XlX - початку XX ст, засновника школи істориків-україністів сучасного ОНУ ім. І. І. Мечникова. Проаналізовано його теоретико-методологічні та концептуальні погляди. Розглянуто активність І. А. Линниченка в наукових товариствах і організаціях. Досліджено внесок науковця у розвиток гуманітаристики.

Проаналізовано специфіку діяльності державоохоронних органів Білого руху на окупованих територіях півдня України в період 1918 - 1920 рр. Увагу приділено заснуванню та початку діяльності Одеського жіночого міського комітету опіки над в'язницями, визначено його основні цілі та завдання. Досліджено інформацію в газеті "Діло" про події італійського вторгнення в Албанію 1939 р. Простежено еволюцію відносин Гетьманщини з Дунайськими князівствами (Молдова та Валахія) в 1648 - 1657 рр. Розкрито механізм здійснення диктаторського режиму Є. Петрушевича в ЗУНР.

На базі широкого кола історичних джерел реконструйовано основні напрямки розвитку історичної науки, думки, освіти, комунікації між істориками на території Південної України у другій половині XIX — на початку XX ст. Головну увагу приділено еволюції історіографічного процесу у таких сучасних містах як Одеса, Херсон, Миколаїв, Дніпро, Кропивницький, Сімферополь, Ялта, Феодосія. З'ясовано умови праці та структури повсякденності південно-українських істориків. Визначено обставини діяльності наукових установ, механізм і особливості їх функціонування, мотивацію окремих істориків.