Інтерпретовано місце Харкова у "культурно-географічному" просторі України в уявленнях харківських першокурсників. Аргументовано ідею про те, що міста є маркерами певних регіонів, а це дає змогу на підставі дослідження міст поглибити розуміння про регіональність та регіональну ідентичність. Зроблено висновки про те, що Харків позиціонується як такий, який належить до східного культурного регіону, пов'язаного з російськими містами та протиставленого західному. Попри це Харків інтерпретовано як українське місто, не позбавлене столичних претензій.

Досліджено регіональну ідентичність студентів-першокурсників харківських ВНЗ. Розглянуто перспективність аплікації поняття культурно-історичний міф у дослідженні регіональних ідентичностей, а також важливість регіональних ідентичностей у визначенні змісту індивідуальних стратегій соціальної мобільності.

Розроблено підхід до аналізу уявлень суспільства про соціальний простір як прояв символічного аспекту соціальної трансформації. Визначено сучасне розуміння соціальної трансформації як динамічного, мінливого стану суспільства, що характеризується стихійним упорядкуванням його елементів. Обгрунтовано, що трактування соціальної трансформації як зміни соціального простору (як простору відмінностей між соціальними позиціями, вираженими в номінаціях соціальних позицій), пов'язаного зі зміною уявлень про нього, відкриває можливість інтерпретації соціальних уявлень як символічного аспекту соціальної трансформації. Розроблено методи прямого (аналіз динаміки сприйняття соціальних дистанцій) та непрямого (псевдодинаміка, контекстний аналіз) вивчення уявлень про соціальний простір, які використовуються у роботі для вторинного аналізу емпіричної соціологічної інформації. Наведено отримані з використанням емпіричного аналізу нові дані щодо уявлень суспільства про соціальний простір та їх динаміки, які дозволяють наблизитися до розуміння трансформації сучасного українського суспільства.

Розроблено соціологічну концепцію міської ідентичності у постсучасному суспільстві й емпіричну експлікацію її основних положень. Міську ідентичність визначено як відчуття зв'язку з містом. Обгрунтовано, що міська ідентичність, передусім, забезпечує психологічну потребу індивіда у позитивній самооцінці за рахунок включення міста до індивідуальної біографії та формування відмінностей між "своєю" групою та іншими. Виходячи з інтерпретації суспільства як постсучасного, визначено, що воно значною мірою конструюється за рахунок "уявлення" території. Обгрунтовано, що відмінності між досвідом та уявленнями про місто різних міських груп та спільнот зазвичай не беруться до уваги завдяки дії принципу "взаємозамінності перспектив". Високий рівень розвитку інформаційних та комунікаційних технологій дає змогу по-новому вибудовувати ідентифікаційні практики. Визначено джерела значень та механізми ідентифікації з містом: практичні міркування формують уявлення про місто на основі його оцінювання з точки зору задоволення різного роду потреб; місто як "культурна форма" пропонує певний стиль або стилі міського життя; повсякденна взаємодія формує звичку до певних умов міського життя.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми урбаністики. Увагу зосереджено на символічних просторах і культурних ландшафтах п'яти великих міст Східної та Південної України - Дніпра, Донецька, Запоріжжя, Одеси й Харкова. Розглянуто зазначені міста як центри соціокультурної взаємодії та різноманітних інновацій, як динамічні системи, що постійно змінюються, перебуваючи в пошуках власного актуального "обличчя". Охарактеризовано постіндустріальні тренди урбанізації в нових завданнях української геоурбаністики. Розкрито принципи антропологізму, мікроурбанізму та міждисциплінарності в сучасній урбаністиці.