Уперше на прикладі державних драматичних театрів Харкова виокремлено й узагальнено різноманітні режисерські практики в театральній культурі України другої половини XX - початку XXI ст. Виявлено культурні парадигми режисури драматичних театрів, що сформувалися як на основі міфології радянської державності, так і за часів незалежності в умовах зростання національної свідомості та під впливом філософії постмодернізму. Окремо досліджено результати впровадження принципів театру образного перетворення Курбаса, що були частково спотворені або призабуті за умов ідеологічного тиску прихильників соціалістичного реалізму. На прикладі трьох драматичних театрів Харкова - академічного театру української драми імені Т. Шевченка, академічного російського драматичного театру імені О. Пушкіна та театру юного глядача (нині - для дітей та юнацтва) здійснено ретроспективний аналіз репертуарної політики, виявлено особливості режисерського рішення вистав О. Барсегяна, О. Бєляцького, І. Бориса, А. Жолдака, А. Літка, Б. Мешкіса, В. Ненашева, Б. Норда, В. Оглобліна, В. Петрова, Л. Садовського, М. Яремківа та багатьох інших представників харківської режисерської школи.