Представлено першу спробу вивчення маловідомої сторінки історії України XVIII ст. - болгарської військової та цивільної колонізації. Викладено нововиявлені в архівах України та Російської Федерації та видані раніше пам'ятки. Розглянуто історію заселення Степової України представниками болгарського народу, біографію конкретних історичних осіб, а також показано у динаміці господарче освоєння болгарами конкретних причорноморських степів та їх внесок у культурний розвиток регіону.

Проаналізовано історичні умови, за яких відбувалося переселення болгар на південь України протягом XVIII ст. Висвітлено військову, соціальну та економічну історію, напрямки етнічного розвитку та церковне життя окремих болгарських громад. Розглянуто еволюцію політики російського уряду стосовно болгарських переселенців.

Проанализированы исторические условия, в которых происходило переселение болгар на юг Украины на протяжении XVIII ст. Освещены военная, социальная и экономическая история, направления этнического развития и церковная жизнь отдельных болгарских общин. Рассмотрена эволюция политики российского правительства относительно болгарских переселенцев.

Проаналізовано історичні умови, в яких відбулося переселення та перебування частини запорозького козацтва на теренах Військового Кордону Австрійської імперії. Висвітлено політичну, військову та соціальну історію цієї гілки колишніх січовиків. Розглянуто окремі аспекти політики турецького, російського й австрійського урядів щодо запорожців упродовж перших десятиліть після ліквідації Січі.

Проанализированы исторические условия, в которых происходило переселение и пребывание части запорожского казацтва на территории Военной Границы Австрийской империи. Освещены политическая, военная и социальная история этой ветви бывших сечевиков. Рассмотрены отдельные аспекты политики турецкого, русского и австрийского правительств по отношению к запорожцам на протяжении первых десятилетий после ликвидации Сечи.

Проаналізовано комплекс історичних умов, за яких відбувалась еміграція болгар до Південної України у XVIII ст., військову, соціальну та економічну історію поселенців, напрямки етнічного розвитку та церковне життя окремих переселенських громад. Розглянуто еволюцію політики російського уряду щодо ролі болгарського елемента у вирішенні "східного питання".

Вперше досліджено джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. Визначено закономірності розвитку історико-джерелознавчих студій. З'ясовано місце Війська Запорозького Низового в системі адміністрування та визначено закономірності фондування документальних джерел. Простежено специфіку створення та функціонування наративних, усно-історичних і фольклорних джерел. Проаналізовано представництво джерел з соціальної історії запорозького козацтва в архівосховищах України, Росії, Польщі, Туреччини, Сербії та Хорватії. Здійснено атрибуцію та класифікацію актуалізованого комплексу документальних і наративних джерел і порівняльний аналіз їх формулярів. Висвітлено інформативні можливості актуалізованої джерельної бази стосовно трансформації соціального устрою, соціальних рухів, колективних поведінкових моделей запорозького козацтва.

На підставі аналізу широкого кола письмових джерел проаналізовано історичні умови, в яких перебувало запорозьке козацтво в цілому й окремі його гілки (буткали, мигійці-гайдамаки, мальтизи та чорноморці) впродовж всього XVIII ст., зокрема в пост-січовий період своєї історії. Розглянуто окремі аспекти політики турецько/кримського, російського й австрійського урядів по відношенню до запорожців.

На основе анализа широкого круга письменных источников проанализированы исторические условия, в которых пребывало запорожское казачество в целом и отдельные его ветви (буткалы, мигейцы-гайдамаки, мальтизы и черноморцы) в течение всего XVIII в., в частности в пост-сечевой период своей истории. Рассмотрены отдельные аспекты политики турецко/крымского, русского и австрийского правительства в отношении запорожцев.

Проаналізовано джерела з соціальної історії запорозького козацтва кінця XVII - XVIII ст. Розглянуто стан наукового дослідження проблеми, історичні умови та специфіку формування джерельної бази, основні архівні зібрання України й інших країн Центрально-Східної Європи з даних питань. Визначено інформаційний потенціал виявлених джерел. Увагу приділено особливостям трансформації соціального устрою запорозької громади, гайдамацтву, характерним рисам етносу запорозького козацтва.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність А. В. Бойка - відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету, голови Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького, керівника Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Наведено бібліографічні описи його основних наукових праць.

Досліджено характерні риси історичного етосу запорізького козацтва впродовж XVIII ст. Основу наукової розвідки склали документальні та наративні матеріали архівних і бібліотечних зібрань України, Польщі та Російської Федерації. Виокремлено та проаналізовано характерні складові запорізького етосу: місії "Щита Християнства", зречення шлюбного життя, січового кодексу честі, а також дотримання зовнішньо-атрибутивних маркерів соціальної групи у одязі, зачісці тощо.

З'ясовано історичні умови створення писемних наративів, здебільшого мемуарного жанру, авторами XVIII ст., які походили з запорізького (чорноморського), гетьманського та слобідського козацтва. Розглянуто специфіку впливу обставин соціалізації та екзистенції авторів на рівень достовірності текстів, їх загальний інформаційний потенціал.

З'ясовано специфіку управління запорозького (також раннього задунайського) козацтва владними структурами та можновладцями Кримського ханства та Османської імперії упродовж XVIII ст. Розглянуто особливості вибудови владних вертикалей і горизонталей, впливу історичних умов на рівень централізації державного управління запорозькою козацькою громадою.

Проаналізовано історико-археографічний доробок вітчизняних вчених другої половини XIX - початку XX ст. із соціальної історії запорозького козацтва часів Нової Січі. Шляхом аналізу праць В. Антоновича, Д. Яворницького, О. Андрієвського та ін. з'ясовано вплив, основні тенденції історіографічного процесу даного періоду.

Була розглянута роль законодавчої документації у розвитку гайдамацького руху в Україні XVIII століття. Проаналізовано тексти найбільш значущих актів, які мали розпорядчий характер - універсалів, маніфестів і ордерів. Також були реконструйовані найбільш характерні ситуації зворотного зв'язку "суспільство документ суспільство", стосовно до різних періодів козацьких повстань. Особливу увагу було приділено з'ясуванню місця антисемітської пропаганди у текстах розпорядчих актів гайдамацьких лідерів.

Висвітлено шлях і долю А. Шептицького. Розглянуто постать Митрополита А. Шептицького в мемуаристичному дискурсі С. Шептицької. Викладено настанови Митрополита А. Шептицького про таїнство християнського шлюбу. Досліджено меценатську діяльність Митрополита. Проаналізовано взаємини Митрополита А. Шептицького з українськими націоналістами. Висвітлено діяльність А. Шептицького за умов німецького окупаційного режиму на західноукраїнських землях (1941 - 1944 рр.). Подано оцінку особистості Митрополита А. Шептицького в історіографії.

Досліджено історичні умови, в яких відбулася рееміграція частини болгарського населення Таврії до Царства Болгарії під час Другої Світової війни. З'ясовано, що каталізатором, який спонукав переселенців до виїзду стали репресії та утиски більшовицького та нацистського режимів. Висновки унаочнені комплексом документальних першоджерел з фондів Державного архіву Запорізької області, більшість з яких вперше введено до наукового обігу.

Проаналізовано комплекс дій знаного високопосадовця уряду російської імператриці Катерини II - князя Григорія Потьомкіна-Таврійського - з відновлення військової організації козаків ліквідованого Війська Запорозького Низового. Джерельну основу статті склали матеріали федеральних і державних архівів Російської Федерації. Значна частина використаних джерел, із зібрань зарубіжної україніки, вперше вводиться до наукового обігу. Мета дослідження - визначення причин прагнення Г. Потьомкіним, який об'єднував адміністративні посади правителя ново приєднаного Півдня, керівника військового відомства та гетьмана козацьких військ імперії, заснувати Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців. З'ясовується стан наукової розробки проблеми та репрезентативність джерельної бази, використаної сучасними українськими та російськими науковцями. У додатках до статті, автор-упорядник публікує 15 документів із зібрань Російського державного військово-історичного архіву та Російського державного архіву давніх актів, віднайдені в результаті власної архівної евристики.

Підведено підсумки запорізьких історико-урбаністичних студій за останні 25 років. У широкій порівняльній ретроспективі (Бердянськ, Едмонтон, Катеринослав, Кременчук, Львів, Марганець, Одеса, Харків) розкрито актуальний стан розв'язання комплексної наукової проблеми заснування і становлення м. Запоріжжя. Увагу приділено питанням формування населення Олександрівська в останній третині XVIII - на початку XIX ст. Розглянуто проблеми розвитку інфраструктури м. Олександрівськ в кінці XIX - на початку XX ст. Висвітлено типологію комерційної нерухомості та нові стандарти міського життя в Олександрівську на початку XX ст.

Наведено матеріали щорічної науково-практичної конференції "Історія Степової України", які узагальнюють здобутки знаних та молодих дослідників в осягненні минулого Українського півдня. Зауважено, що востаннє матеріали конференції публікувалися єдиним корпусом ще за життя її засновника професора А. Бойка (2003 р.). Акцентовано, що повернення до такої практики публікації підсумків різнопланових наукових студій пов'язане з соціально-культурним поворотом в історіографії, коли дихотомічне протиставлення "імперське-тубільне" вже меншою мірою визначає етнокультурне напруження та значно більшою - структурно-типологічне. Розглянуто запорізькі епізоди в описах козацтва річпосполитськими авторами XVI - першої половини XVII ст. Проаналізовано елементи структурної схожості устрою Запорозької січі, забродчицьких ватаг морського узбережжя та рибальських кошів на низу Дніпра. Розкрито особливості вирішення "жіночого питання" та "зміни" гендерних ролей жінок в спогадах більшовичок Запоріжжя в період Української революції 1917 - 1921 рр. Увагу приділено висвітленню проблеми дати заснування м. Запоріжжя у періодиці ХХ - ХХІ ст. Досліджено сезонність процесів народжуваності та шлюбності серед болгарського населення Бессарабії протягом XIX - на початку XX ст. Розглянуто тексти селянських мемуарів Степової України XX ст. у світлі міждисциплінарного вивчення гуманітаристики.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми урбаністики. Увагу зосереджено на символічних просторах і культурних ландшафтах п'яти великих міст Східної та Південної України - Дніпра, Донецька, Запоріжжя, Одеси й Харкова. Розглянуто зазначені міста як центри соціокультурної взаємодії та різноманітних інновацій, як динамічні системи, що постійно змінюються, перебуваючи в пошуках власного актуального "обличчя". Охарактеризовано постіндустріальні тренди урбанізації в нових завданнях української геоурбаністики. Розкрито принципи антропологізму, мікроурбанізму та міждисциплінарності в сучасній урбаністиці.