Проаналізовано основні положення теорії мусульманського впливу на формування ідеї візантійського іконоборства. На основі дослідження принципів естетики мусульманського мистецтва та ісламського аніконізму приходить висновку, що вороже ставлення мусульман до культових зображень не вплинуло на рішення імператора Льва III Ісавра розпочати боротьбу проти культу ікон. Визначено, що ісламський аніконізм був порівняно молодим й не встиг сформувати міцні позиції на території імперії.

Проаналізовано церковну політику візантійського імператора Костянтина V Копроніма, як одного із провідних теоретиків іконоборського руху VIII ст. Зроблено висновок, що з одного боку у христологічній аргументації іконоборців простежується вплив Антіохійської богословської школи, а з другого неоплатонівського спіритуалізму.

Проаналізовано підходи, що сформувалися у російському візантієзнавстві з ХIХ по ХХI ст., у вивченні першого періоду іконоборства та проблеми визначення причин введення іконоборського едикту Льва III Ісавра. У дослідженні автор приходить висновку, що причини іконоборського конфлікту потрібно шукати не в економічних чи політичних мотивах імператорів-іконоборців, а в христологічній та доктринально-богословській площині.

У дослідженні акцентується увага на тому, що армія не завжди підтримувала політику імператорів-іконоборців, а в окремих випадках виступала на захист ікон. Визначено, що перші представники ісаврійської династії використовуючи власний авторитет і зовнішньополітичні успіхи перетворили армію на соціальну базу для популяризації іконоборських ідей. У свою чергу імператор Лев V Вірменин не виступав, як ініціатор іконоборських настроїв серед військових, а був виразником опозиційного відношення армії до ікон.

Проаналізовано особливості формування ранньохристиянського символізму і візантійського мистецтва у доіконоборський період. Ікону розглянуто, як складову середньовічної естетики та християнської теорії пізнання. Визначено, що ікона у візантійському суспільстві набула високої популярності завдяки тому, що виконувала посередницьку функцію між віруючим і первообразом, однак з часом святі образи починають використовувати в інших цілях, що призвело до маргіналізації культу ікон та змусило світську владу втрутитися у релігійну сферу.

Проаналізовано вплив античної та ранньохристиянської філософської спадщини на формування складників ідейно-інтелектуальної аргументації іконоборців та захисників ікон. У дослідженні ставиться під сумнів твердження, що дискурс довкола легітимності ушанування ікон став можливий виключно через конфлікт античного та християнського світогляду. Визначено, що сліди неоплатонівської філософії присутні, як в доказовій базі іконоборців так і в теорії образу на яку опиралися православні захисники ікон.

Досліджено особливості римсько-візантійських відносин під час правління Ісаврійської династії. Розглянуто спроби Риму врегулювати іконоборський конфлікт у Візантії. Проаналізовано причини втрати візантійцями італійських територій. Визначено причини франко-римського зближення. У дослідженні доведено, що зміна зовнішньополітичної парадигми святого престолу обумовлена неспроможністю Візантії ефективно протидіяти зростанню впливу лангобардів на Аппенінах, а також трансформацією папства у світську державу.