Досліджено поетику імпліцитних смислів літературного твору, проаналізовано "технології" формування його прихованої підтекстової сфери. Обгрунтовано сутність підтексту, імпліцитного та прихованого смислів, простежено особливості функціонування імпліцитних смислів у художніх текстах у діахронічному аспекті. Запропоновано нову інтерпретацію художніх творів Дж.Д.Селінджера, В.Шевчука та Г.Тютюнника, що репрезентують різні види підтекстів: свідомо та несвідомо творених. З використанням системного підходу здійснено теоретико-літературне узагальнення про породження другого, підтекстового плану художнього твору, про форми його художнього буття, осмислено імпліцитну сферу літературного твору як одного з найпотужніших джерел "енергетичної сили" - його художності. Виявлено, що "принцип загадки" є одним з суттєвих засобів творення підтекстів художнього твору. Встановлено роль повторів, художніх деталей, асоціацій як способів формування прихованих смислів. Визначено, що глибинність і відкритість є основними характеристиками імпліцитної сфери літературного твору.