Наведено теоретичний і схематичний аналіз загальних понять факторингу, визначено його основні ознаки. Досліджено найважливіші чинники, що спричиняють складність в розумінні факторингу. Порівняно факторинг з іншими джерелами фінансування оборотних засобів підприємств, і визначено доцільність застосування факторингу в Україні.

Проведено теоретичне узагальнення розвитку та становлення поняття "економічна та фінансова безпека", "фінансовий контролінг", узагальнена класифікація даних категорій відповідно до підходів українських та іноземних дослідників. Розкрито засади функціонування фінансового контролінгу в системі економічної безпеки держави, й її складової-фінансової безпеки. Охарактеризовано підходи до формування принципів взаємодії систем фінансового контролінгу й економічної безпеки. Теоретичні основи розрахунку рівня економічної безпеки держави доповнено показниками відношення коштів з обслуговування державного боргу до обсягів експорту, а також відношення золотовалютних резервів до обсягу ВВП. Здійснено розрахунки тенденцій індикаторів економічної безпеки з акцентом на критерії фінансової безпеки. Одержано результати за показниками фінансової безпеки порівняно з пороговими значеннями, та на основі прогнозу подано характеристику динаміки основних макроекономічних показників із окресленням загроз за кожним із них. Окреслено передумови розвитку тіньового сектору економіки України як однієї з найістотніших загроз економічній безпеці та стабільному національному розвитку. Подано підходи до визначення взаємозв'язку критеріїв і загроз економічній безпеці й якості життя населення як ключової компоненти забезпечення національних інтересів. Розроблено заходи з мінімізації, усунення та попередження загроз економічній безпеці держави за допомогою використання інструментарію фінансового контролінгу. Зокрема, запропоновано використання механізмів фінансового контролінгу в процесі забезпечення фінансової безпеки та вдосконалення системи державного контролю за економічним розвитком і фінансовими процесами.

Розкрито виховні можливості дитячих оздоровчих таборів і специфіку їх проведення в Національній скаутській організації України "Пласт". Проаналізовано специфіку всеукраїнських (крайових) таборів. Розглянуто й охарактеризовано організацію та проведення пластових виховних таборів. Констатовано, що зазначена проблематика є перспективною для подальших досліджень.

Розглянуто корпоративну культуру як соціально-психологічний феномен, який фактично визначає природу організації (корпоративного середовища), а відтак, і зміст її діяльності, створюючи відповідні світоглядні, ціннісно-нормативні та поведінкові стереотипи її функціонування. Проаналізовано погляди зарубіжних і вітчизняних вчених стосовно класифікації типологій організаційної культури, сформовано методику її вивчення та психокорекції. Запропоновано теоретичну модель корпоративної культури навчального закладу, яка може бути використана як орієнтир розвитку його організаційно-психологічної парадигми. Наведено теоретичні висновки, практичні поради та рекомендації щодо подальшого розвитку корпоративної культури навчального закладу, покращання конкурентоздатності навчально-виховного процесу, наукової, менеджерської складових його діяльності, кадрової політики й інших інституцій.

Проведено узагальнення окремих теоретико-методологічних і науково-методичних проблем економічної безпеки держави, регіону, суб'єктів господарювання. Розглянуто соціальні, фінансово-економічні й організаційно-управлінські напрями зміцнення економічної безпеки України за сучасних трансформаційних умов.

Сформульовано теоретичні положення, висвітлено особливості та проблеми легалізації економіки в забезпеченні економічної безпеки суб'єктів господарювання та держави. На підставі інституційного аналізу та дослідження статистичних даних актуалізовано стратегічні орієнтири легалізації економічної діяльності суб'єктів господарювання в Україні з урахуванням найважливіших соціально-економічних та інституційних чинників забезпечення економічної безпеки держави. Значну увагу приділено дослідженню використання макроекономічного інструментарію щодо процесів легалізації та детінізації національної економіки, а також імплементації зарубіжного досвіду у сфері протидії корупції та відмиванню доходів злочинного походження.

Обгрунтовано важливість забезпечення конкурентоспроможності регіонів при вирішенні державою завдань посилення зовнішньоінтеграційного розвитку. Наголошено на необхідності поглиблення Україною євроінтеграції в умовах протидії зовнішній гібридній агресії та внутрішній нестабільності. Визначено загрози, які тривалий час перешкоджають як соціально-економічному розвитку регіонів України, так і їх конкурентоспроможності та країни загалом. Йдеться про структурні диспропорції та деформації регіональної економіки, відсутність стійких та ефективних міжрегіональних економічних зв'язків, низьку ефективність інституційної регіональної системи управління економікою, регіональну асиметрію міжбюджетних відносин, значну регіональну диференціацію економіки, імпорто- та експортозалежність регіональної економіки, низьку якість стратегічного програмування економіки регіонів. Доведено, що успіх подолання перешкод і загроз обумовлений сформованістю внутрішньої інституційної системи, яка повинна містити програмні документи. Згідно з цим зазначено гостру потребу в розробці Національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності держави та її регіонів. Встановлено, що на регіональному рівні розроблення та впровадження органами державного управління та місцевого самоврядування інструментарію забезпечення підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів необхідно визнати ключовими засадами державної політики. Зроблено висновки, що невідіємними інструментами реалізації державної політики із забезпечення конкурентоспроможності регіонів України в умовах посилення загальнонаціонального євроінтеграційного розвитку слід розглядати: структурні реформи та інституційні зміни соціально-економічного розвитку регіону; створення сприятливого регіонального інвестиційного клімату; реалізацію інноваційної політики (підвищення ролі регіонального складника Національної інноваційної системи); забезпечення бюджетно-фінансової самодостатності регіонів та децентралізацію їх фінансових компетенцій; вдосконалення регіональної економічної політики; розвиток експортно-імпортного потенціалу територій.