Вирішено проблему підвищення стабільності властивостей газобетонів за рахунок спрямованого формування структури цементного каменю в напрямку підвищення його міцності й адгезійного счеплення з затверділим бетоном будівельних конструкцій, які підлягають тепловим впливам. Така спрямованість процесів забезпечується шляхом введення до складу дисперсної системи портландцемент - пергідроль - вода комплексу залізовмісна речовина - олеат кальцію - гідроокис натрію. Вивчено вплив цього комплексу на формування фазового складу та структури дисперсної системи. Встановлено, що процеси структуроутворення в системі за наявності в ній зазначеного комплексу зумовлені збільшенням на початкових етапах твердіння системи кількості фізично зв'язаної води з подальшим синтезом у продуктах гідратації та твердіння мінералів, які містять значну кількість хімічно зв'язаної води, а також з підвищенням ступеня зрощування цієї системи з затверділим бетоном. Розроблено й оптимізовано склад дослідженої дисперсної системи. Досліджено фізико-механічні й адгезійні властивості цементного тіста та каменю, а також бетонної суміші та бетону за умов теплових впливів. Доведено, що введення до складу дослідженої системи залізовмісна речовина - олеат кальцію - гідроокис натрію призводить до зменшення кількості газоутворювача - пергідролю, підвищення та стабілізації фізико-механічних, зокрема, адгезійних, властивостей бетонів, що має прояв у збільшенні міцності такого бетону за умов термічних впливів. Визначено особливості технології одержання розроблених бетонів, суть яких полягає в особливому порядку змішування компонентів і

Мета роботи - на підставі даних ретроспективного огляду літератури провести диференційне порівняння впливу низки біологічних, бактеріальних та імунних факторів на особливості розвитку та предикції патологій пародонтиту та періімплантиту; порівняти результати попередніх досліджень щодо ризику виникнення періімплантитного ураження у пацієнтів із патологією пародонта в анамнезі та на основі проаналізованих даних визначити вплив пародонтиту на успішність дентальної імплантації. Ретроспективний аналіз літературних джерел проводився з використанням пошукових систем та баз даних (PubMed, BIOSIS Previews via ISI Web of Science, ISI Citation via ISI Web of Science та GoogleScholar) за принципом формування вибірки відповідних даних за ключовими словами. Розгляд публікацій проводився з використанням методу контентаналізу. Систематизацію даних проводили з використанням принципів типологічного, структурного та аналітичного групування результатів дослідження (Predictive Analytics SoftWare Statistics, PASWS 18.0.2, SPSS). Диференційний підхід до оцінки пародонтальних та періімплантитних уражень обумовлений низкою принципових відмінностей підтримуючих структур навколо власних зубів та поверхні титанової інфраконструкції, хоча при кожній із патологій відбувається ураження та втрата суміжних тканин. На основі проведеного ретроспективного аналізу літературних джерел вдалось встановити, що дані попередніх досліджень свідчать про значиму різницю у характері біологічних реакцій організму при наявності патологій продонтиту та періімплантиту. Висновки: періімплантитні та пародонтальні ураження характеризуються конкретними бактеріальними, біологічними та імунологічними маркерами, що можуть бути використані для визначення ступеня ураження, прогнозу розвитку та вибору адекватного методу лікування. Під час аналізу фахових публікацій у більшості з них був підтверджений факт підвищення ризику виникнення періімплантитних патологій у хворих з пародонтитом в анамнезі, що свідчить про необхідність детальної верифікації мікробіологічного пейзажу порожнини рота та її адекватної корекції перед початком ятрогенного втручання з приводу встановлення дентальних імплантатів.

Мета роботи - проаналізувати можливості хірургічних та нехірургічних методів лікування періімплантитної патології та порівняти успішність віддалених результатів аугментаційних процедур, реконструктивних маніпуляцій, ад'ювантної медикаментозної терапії, лазеро- та фотодинамічного лікування періімплантиту при окремому використанні цих лікувально-профілактичних заходів та їх комбінації у процесі стабілізації функціонального стану стоматологічного статусу. У ретроспективному дослідженні проаналізовано 114 наукових публікацій. Пошук первинного текстового матеріалу здійснено з використанням пошукової системи Google Scholar за ключовими словами "періімплантит", "періімплантитна патологія", "лікування періімплантиту", "peri-implantitis" та "treatment". Дані системного ретроспективного аналізу корелюють із висновками щодо категоризації та оцінки ефективності різних протоколів періімплантитної терапії, одержаними Klinge B. та співавт (2002). Обсяг необхідних ятрогенних втручань залежить від ступеня важкості періімплантитного ураження, вираженості клінічних симптомів, адекватності підбору індивідуальних алгоритмів лікування з врахуванням чутливості патогенних бактеріологічних представників до відповідних антибактеріальних медичних середників. Висновки: докладний аналіз даних щодо результатів лікування періімплантиту виявив, що жоден із описаних в літературі та апробованих в ході клінічних досліджень протоколів лікування запальних уражень періімплантатної ділянки не є домінантним, порівняно з іншими. Відсутність необхідної аргументації відповідних протоколів лікування пов'язана із недостатньо об'ємною вибіркою дослідження, вибором різних критеріїв оцінки динамічних змін твердих і м'яких тканин, різними вихідними умовами стану стоматологічного статусу до початку лікування.

Мета роботи - проаналізувати можливості хірургічних та нехірургічних методів лікування періімплантитної патології та порівняти успішність віддалених результатів аугментаційних процедур, реконструктивних маніпуляцій, ад'ювантної медикаментозної терапії, лазеро- та фотодинамічного лікування періімплантиту при окремому використанні цих лікувально-профілактичних заходів та їх комбінації у процесі стабілізації функціонального стану стоматологічного статусу. У ретроспективному дослідженні проаналізовано 114 наукових публікацій. Пошук первинного текстового матеріалу здійснено з використанням пошукової системи Google Scholar за ключовими словами "періімплантит", "періімплантитна патологія", "лікування періімплантиту", "peri-implantitis" та "treatment". Дані системного ретроспективного аналізу корелюють із висновками щодо категоризації та оцінки ефективності різних протоколів періімплантитної терапії, одержаними B. Klinge та співавт. (2002). Обсяг необхідних ятрогенних втручань залежить від ступеня важкості періімплантитного ураження, вираженості клінічних симптомів, адекватності підбору індивідуальних алгоритмів лікування з врахуванням чутливості патогенних бактеріологічних представників до відповідних антибактеріальних медичних середників. Висновки: докладний аналіз даних щодо результатів лікування періімплантиту виявив, що жоден із описаних в літературі та апробованих в ході клінічних досліджень протоколів лікування запальних уражень періімплантатної ділянки не є домінантним, порівняно з іншими. Відсутність необхідної аргументації відповідних протоколів лікування пов'язана із недостатньо об'ємною вибіркою дослідження, вибором різних критеріїв оцінки динамічних змін твердих і м'яких тканин, різними вихідними умовами стану стоматологічного статусу до початку лікування.

Розглянуто конструкгивні рішення підпірних стін спеціального гину для освоения територій з особливими умовами (території із підземними виробками, просідаючими і зсувними грунтами), а також в умовах загрози затоплення територій.

Довговічність покрівлі - період часу, протягом якого покрівля зберігає працездатність. Довговічність визначається конкретними умовами експлуатації покрівлі, тобто впливом на неї комплексу кліматичних, механічних і інших агресивних чинників. Ці умови залежать від кліматичного району, місця розташування в конструкції, дотримання технологічних вимог при улаштування покрівлі, режиму експлуатації будівлі. Слід мати на увазі, що і ці умови в часі можуть змінюватися. Основне завдання при визначенні довговічності покрівлі зводиться до того, щоб визначити чинники її руйнування під час експлуатації, виявити шляхи їх усунення. Експлуатаційна придатність та довговічність плит покриття та кроквяних конструкцій промислових будівель та споруд в значній мірі залежать від стану покрівельного килиму покриття. В свою чергу стан м'якого килиму залежить від технології влаштування, від умов експлуатації та від проведення своєчасного обстеження та проведення необхідних ремонтних робіт. Проаналізовано та досліджено публікації, де було розглянуто технологію улаштування м'яких бітумних покрівель, виявлення дефектів та пошкоджень покрівлі за умов звичайної експлуатації, а також при експлуатації за умов підвищених температур, з'ясування причин таких руйнувань, знаходження чинників, що впливають на експлуатаційні властивості м'якої бітумної покрівлі, а також встановлення технології та рекомендацій для усунення виявлених дефектів. Авторами статті було обстежено покрівлю будівлі цеху підготовки рухомих складів КП "Швидкісний трамвай", внаслідок чого було розроблено спеціальну методику усунення основних дефектів.

Мета роботи - узагальнення та уточнення основних методів проектування та розрахунку підпірних стін. Важливим у розрахунках є врахування коефіцієнтів запасу. існуючі методи недостатньо висвітлені в сучасній навчально-технічній літературі та, як правило, не знаходять належного відображення в курсах лекцій з опору матеріалів та будівельної механіки, що читаються в технічних вузах. Мета роботи - заповнити цю прогалину, що, в свою чергу, послужить раціональному конструюванню підпірних стін, що застосовуються при виявленні дефектів і пошкоджень будівель і споруд, причиною яких є нестабільність основи. Існують основні принципи розрахунку підпірних стін. Виходячи з граничних станів повинні бути зроблені наступні розрахунки: на стійкість до перекидання; на стійкість до зсуву-ковзанню; на міцність самої конструкції підпірної стіни; на міцність грунту основи; на деформацію грунту основи; на тріщиностійкість елементів конструкції. Актуальність роботи пов'язана із розв'язанням поставленої задачі. Проаналізовано та досліджено публікації, де було застосовано нову методику перевірок стійкості підпірної стіни, яка враховує міцність і деформацію її основи і яка відповідає новому трактуванню коефіцієнта запасу. Найбільшу величину активного тиску грунту при наявності на горизонтальній поверхні засипки рівномірно розподіленого навантаження необхідно визначати при розташуванні цього навантаження в межах всієї призми обрушення, якщо навантаження не має фіксованого положення. Перевірочний розрахунок підпірної стіни на стійкість за методикою єдиного коефіцієнту запасу зводиться до обчислення коефіцієнта запасу як відношення утримуючої сили Ту до зсувної Тс. Коефіцієнт запасу стійкості показує, у скільки разів має зрости тиск землі разом з тимчасовим навантаженням на ній, щоб стався зсув підпірної стіни. Запропонована методика перевірок стійкості підпірної стіни враховує міцність і деформацію основи і відповідає новому трактуванню коефіцієнта запасу.