Визначено розповсюдженість хламідіозу серед сільськогосподарських і промислових тварин на території Черкащини. Встановлено хронічну та гостру форми перебігу даної патології, підтверджено можливість її міжвидової передачі. У порівняльному аспекті оцінено ефективність використання методів світлової та люмінесцентної мікроскопії для діагностики хламідіозу. Доведено низьку діагностичну цінність реакції зв'язування комплементу, розроблено модифікований варіант реації імуноферментного аналізу з використанням рекомбінантного білка. Виділено та вперше ідентифіковано з визначенням роду за допомогою полімеразної ланцюгової реакції чотири штами хламідій, підготовлених для офіційного депонування. Показано спорідненість штамів хламідій, виділених від великої рогатої худоби за імунологічними характеристиками, встановлено їх значну віддаленість від тих, які були одержані від свиней. Вперше описано таку клінічну ознаку хвороби як артрити у корів.

Систематизовано сучасні дані з історії вивчення хламідійних інфекцій, таксономічного положення та біологічних властивостей збудника, епідеміологічного значення хламідіозів зоонозної природи. Розглянуто епізоотологію, патогенез і патоморфологію, клінічні прояви цієї інфекції у різних видів ссавців і птахів. Досліджено еколого-епідеміологічні особливості зоонозних хламідіозів на території України. Описано імунологічні, морфологічні, молекулярно-генетичні методи діагностики хламідіозів.

Розглянуто питання присутності і харчування різних видів мікроорганізмів (вірусів, бактерій) упродовж інфекційного процесу в тварин. Акцентовано увагу на тому, що первинні ураження клітин тварин можуть здійснювати як збудники інфекційних захворювань, так і несприятливі фактори. На основі аналізу вказаних процесів здійснено формулювання теорії харчового ланцюга.

Розглянуто питання діагностики інфекційних захворювань тварин з позицій популяційної теорії. Наведено дані про властивості популяцій мікроорганізмів, закономірності їх життєдіяльності, вплив цих закономірностей на перебіг і діагностику захворювань. Подано характеристику об'єктів дослідження (тварин, вірусів, бактерій), визначено їх роль в епізоотичному процесі. Викладено послідовність проведення діагностичних досліджень, сформульовано закони діагностики, виявлено найбільш характерні помилки, що супроводжують цей процес. Згідно з розробленою схемою досліджень викладено ознаки окремих захворювань.

Наведено результати епізоотологічних досліджень стану з африканської чуми свиней (АЧС) в Україні та сусідніх європейських країнах: Польщі, Литві, Латвії та Естонії. Визначено роль циркуляції вірусу АЧС у РФ та Білорусі у проникненні його до країн Балтії, Польщі та України. Надано інформацію з досвіду ерадикації АЧС у країнах Європейського Союзу (ЄС) в межах Європейської стратегії контролю АЧС. Встановлено, що абсолютна більшість випадків АЧС у країнах ЄС на сьогоднішньому етапі розповсюдження вірусу реєструються серед диких свиней. Вивчено поширення збудника АЧС в Україні у 2012 - 2015 рр., вказано на вторинність більшості спалахів і формування локального ензоотичного циклу хвороби та визначено поточний стан із прогнозуванням ймовірності спалахів АЧС в Україні з використанням картографічної візуалізації даних про спалахи хвороби в популяціях диких свиней, господарствах населення та комерційних підприємствах України. Проаналізовано тенденції та загрози її розповсюдження за вірогідними сценаріями розвитку. Змодельовано наслідки декількох шляхів контролю АЧС у популяціях диких свиней. Підтверджено механізм горизонтальної передачі вірусу, який спрацьовує переважно влітку та восени, коли чисельність тварин збільшується в результаті їх розмноження. За результатами ретроспективного аналізу зареєстрованих спалахів АЧС в Україні визначено ймовірність співвідношення випадків АЧС у населення та за вирощування свиней на спеціалізованих фермах. Акцентовано увагу на недопущенні поширення збудника на південь країни, де основним середовищем його циркуляції та персистенції стане сектор екстенсивного свинарства.

Показано роль і значення в інфекційному процесі патогенних і непатогенних мікроорганізмів та несприятливих факторів. Встановлено, що інфекційний процес завжди супроводжується асоціаціями мікроорганізмів, які здійснюють повне розкладання всіх харчових речовин клітин-жертв. Наголошено, що одні мікроорганізми (патогенні) здатні самостійно руйнувати клітини, а інші - потребують попереднього впливу на клітини несприятливих факторів. На основі наведеної класифікації запропоновано заходи з боротьби та профілактики подібних інфекцій.

Наведено дані літературних джерел щодо епізоотології, розповсюдження, класифікації, клінічних ознак, патогенезу, патолого-анатомічних змін, лабораторних досліджень заразного вузликового дерматиту великої рогатої худоби (ВРХ). Проведено оцінку ризику заносу вірусу заразного вузликового дерматиту ВРХ на територію України та зроблено прогноз. Висвітлено фактори розповсюдження та заходи по ліквідації захворювання. Надано рекомендації щодо імпорту ВРХ з країн благополучних по вузликовому дерматиту ВРХ, країн не благополучних по вузликовому дерматиту ВРХ та з країн, які інфіковані вузликовим дерматитом у відношенні ВРХ.

Проведено аналіз епізоотичного процесу у випадку африканської чуми свиней за період 2012 - 2016 рр. Появу захворювання на АЧС і розвиток епізоотичного процесу на території України вивчали, враховуючи, що вони є продовженням епізоотії в Російській Федерації. За досліджуваний період на території України було достатньо сприйнятливих домашніх та диких свиней. Сприяючим фактором для виникнення інфекції була недостатня захищеність свинарських господарств від заносу вірусу. Виявлено, що після первинного заносу вірусу у 2012 р. на територію України (Запорізька обл.) і ліквідації спалаху, впродовж 17 місяців не виникали нові вогнища. Новий етап епізоотичного процесу розпочався у 2014 р., коли в Україну масово мігрували інфіковані дикі свині з існуючих ендемічних територій Російської Федерації. Показано дискретність перебігу епізоотії з розподілом на декілька часових циклів. Ці цикли переривались інтервалами, під час яких захворювання не реєстрували. Окреслено період початкової стадії епізоотичного процесу, коли спостерігали значні інтервали між циклами епізоотії. Захворювання розповсюдилось на домашніх свиней, до передачі вірусу долучались нові шляхи і фактори передачі збудника (транспортні звіязки, продаж інфікованих свиней і продуктів їх виробництва, не знешкоджені харчові відходи, тощо). За такої поєднаноїй передачі вірусу чутливим тваринам інтервали між циклами захворювання та окремими спалахами зменшувались і виникла тенденція до подовження циклу, що відповідало стадії розвитку епізоотії. Спостереження за розвитком епізоотичного процесу у випадку африканської чуми свиней у домашніх та диких свиней надало змогу розподілити вогнища інфекції на стаціонарні та рухливі, що зумовлює різні підходи до планування та проведення ветеринарно-сантарних і профілактичних заходів. Використовуючи одержані результати, автори розробили заходи щодо контролю АЧС, які грунтуються на обриві ланок епізоотичного ланцюга, що ведуть до домашніх свиней.

Обговорено особливості, виявлені під час діагностики африканської чуми свиней (АЧС), і шляхи розповсюдження вірусу цього захворювання за практичних умов господарств. Зауважено, що у разі виникнення захворювання на африканську чуму свиней ефективними можуть бути дії, що проводяться у стислі строки, які не надають змогу поширитися вірусу на інші території. У зв'язку з цим проаналізовано два етапи, пов'язані з постановкою попереднього та заключного діагнозу. Констатовано, що у разі постановки попереднього діагнозу у домашніх свиней у господарстві виникають затримки у часі, внаслідок чого за різних причин подовжується період виділення вірусу у довкілля. Попередній діагноз (після врахування клінічних ознак, патологоанатомічних та епізоотологічних даних) в основному був поставлений правильно і збігався із заключним діагнозом стосовно африканської чуми свиней. Лише у чотирьох випадках було виказано підозру про отруєння свиней кухонною сіллю, грибковими токсинами, соланіном, нітритами. Постановка заключного діагнозу на АЧС, яка здійснювалась в Науково-дослідному відділі молекулярно-генетичних досліджень Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (ДНДІЛДВСЕ), відбувалась у стислі строки (4 - 5 год). Із особливостей діагностики треба мати на увазі те, що не всі проби від підозрюваних у захворюванні АЧС домашніх свиней, виявляються позитивними (за даними авторів - це 34,45 %). Подібні закономірності виявлено і під час дослідження патологічного матеріалу від диких свиней. Спостереження за епізоотичним процесом за АЧС надали змогу авторам встановити, що для зони України найбільш характерні контактний і кормовий шляхи розповсюдження вірусу. Надано характеристику різновидам цих контактів.