Вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз художньо-історичної творчості М. Костомарова з метою дослідження специфіки художнього історизму письменника, яка полягає у своєрідному синтезі історіографічного й історіософського первнів у разі визначальності суб’єктивного, оцінного начала у трактуванні історичних подій. Підкреслено, що М. Костомарова, передусім, цікавить антропологічний вимір історії, роль особистості, драматизм її буття у контексті драми чи й трагедії всенародної. Отже, чинник не скільки фактологічний, скільки духовно-психологічний. М. Костомаров, показуючи на прикладі ідеалів людини патріархальної, прагнув розкрити прямо протилежні цінності індивіда, психології кожної окремої особистості, коли виводилася жорстока залежність із вищості загальносуспільного над індивідуальним, рубіж добра та зла, правди та неправди, свободи та несвободи, духовного злету та морального колапсу. Окреслено основну тотожність розглядуваних повістей: письменник показує формулу вічного ментального неспокою, постійного прагнення до поступу заради правди та честі - індивідуальної, колективної, національної, що сформувало художню, власне костомарівську, візію історії.

Виконано аналіз основних питань які виникають при автоматизації процесу пошуку першопричини виникнення інцидентів. Наведено основні вимоги до процесу аналізу причини виникнення інциденту. Виходячи із сформульованих вимог, запропоновано структуру для системи виявлення першопричини інциденту. Запропоновано метод автоматичного виявлення залежностей між параметрами на основі підрахунку взаємної інформації. Згідно з запропонованим методом виконано та наведено результати розрахунків.