Здійснено філософську рефлексію суспільного відтворення як одного з найбільш всезагальних феноменів сучасного суспільного розвитку з використанням методології перетворених форм. Доведено, що більшість сучасних теорій суспільного відтворення сформовано переважно на основі метафізичної методології. Відзначено діалектичний взаємозв'язок двох визначальних соціокультурних феноменів сьогодення - суспільства споживацтва й освіти.

Мета роботи - осягнути соціально-філософські аспекти інтерпретації поняття сталого розвитку. Проаналізовано погляди мислителів і вчених щодо пошуку контурів сталого розвитку і суспільства загального добробуту в історичній традиції. В основу сталого розвитку дослідники закладають різні чинники і детермінанти. На базі існуючих теоретичних напрацювань зроблено висновок, що головна проблема сталого розвитку суспільства постає як проблема гармонізації суспільних взаємозв'язків і соціальних взаємовідносин. Йдеться про розуміння соціально-філософських категорій "справедливості" і "міри" системи суспільного розвитку у соціокультурному контексті відтворення. Окреслено взаємозв'язок між категоріями справедливості та міри через розуміння розумних потреб. Саме несправедливість як порушення міри суспільних взаємовідносин є детонатором змін у суспільній системі розвитку через настання кризи, інволюції, регресу тощо. Особливу увагу приділено значенню розумних потреб суспільства як детермінанти категорії "міри" - ступеню (рівню) задоволення розумних потреб людини. Розумні потреби - це дійсні потреби людини та суспільства, які виключно відповідають можливості розвитку людського роду, всебічному і гармонійному розвитку людини. Для розуміння критеріїв розумності потреби слід розглядати людину як вищу ціль суспільного виробництва і розвитку. Розглянуто питання організації системи суспільних взаємовідносин сталого розвитку, де визначальна і вирішальна роль належить людині. У структурно-інституційній організації суспільного соціально-економічного життя людина соціальна у процесі життєдіяльності у всіх формах прояву має навчитися через розум (на основі розуміння законів діалектичного реалізму) ідентифікувати взаємовідносини, де порушено поняття міри, визначником якої на рівні соціального сприйняття є справедливість. Людина повинна навчитися жити розумно - по справедливості, за законами науки і світового порядку буття, зі знанням міри власних і суспільних потягів і потреб. Тільки так можна побудувати сталий суспільний розвиток.

Актуалізовано роль управління в процесі впровадження концепції сталого розвитку в усіх галузях життєдіяльності суспільства. Доведено, що суспільні кризи, тобто диспропорції (дисбаланси, дисгармонії) системи сталого розвитку, - це проблеми виключно управління. Обгрунтовано необхідність звернення до філософського інструментарію для вирішення проблем, пов'язаних із управлінням за умов сталого розвитку. Це визначається, зокрема, універсальним характером філософії та спрямуванням на розвиток повноцінної особистості і розвиток суспільних відносин, на підставі відтворення її основних законів і принципів діалектики. На прикладі сучасних геополітичних та економічних криз обгрунтовано необхідність розробки та впровадження цілеспрямованої, продуманої управлінської політики, відсутність якої на даний час призводить до формування "суб'єкт-об'єктних" відносин, де суб'єктом можуть виступати "загарбники" наднаціонального рівня. Розглядаючи управління як процес реалізації владних відносин, зазначено щодо особливостей примусу, спонукання та переконання як найбільш розповсюджених у світі методах, на яких базується управління. Зроблено висновок, що оптимальним методом управління, який можна використовувати для впровадження концепції сталого розвитку, є переконання. Обгрунтовано роль освіти як одного із чинників становлення "суб'єкт-суб'єктних" відносин, а також як концентрованої форми духовності, соціалізації та джерела формування суб'єктності як основи ефективного управління.

Зроблено спробу осягнути особливості ведення гібридної війни і здійснення агресії у гуманітарній сфері. Звернено увагу, що за сучасних умов дуже важливим є дослідження методів соціологічних досліджень для діагностики ефективності інструментів асиметричної відповіді на гібридну агресію в гуманітарній сфері. Наголошується, що сучасна війна зазвичай відбувається у подобі "перетворених форм" або "симулякрів", тобто у формах об'єктивованої видимості, удаваності, оманливості. Війна сьогодні стає багаторівневою, а спектр відносин протистояння між сторонами невпинно розширюється. Відзначається, що сьогодні на всіх рівнях функціонування і розвитку гуманітарної сфери різними інформаційно-комунікаційними інструментами підігрівається непримириме вороже ставлення двох братніх народів, що є вкрай небезпечним і призводить до ескалації ненависті і ворожнечі на довгі роки з усіма витікаючими ганебними наслідками. Результати україно-російського інформаційного протистояння свідчать, що Україна сьогодні здебільшого програє інформаційну агресію Росії. Однак, є можливості для розробки і впровадження системи асиметричних мір на гібридну агресію. Зроблено висновок, що перемога на інформаційному фронті забезпечує перемогу на військовому і в цілому. При цьому, важливо буде вжити як заходів оборонного характеру, так і наступального. Поряд із спростуванням брехні і дезінформації, має бути побудована і імплементована на всіх рівнях гуманітарної сфери довгострокова інформаційна політика, спрямована передусім на формування конкретних ціннісних орієнтирів, або контурів соціокультурної ідентичності громадянина, що визначатиме в подальшому його поведінку. За результатами наукового пошуку досліджуваної проблематики встановлено, що методологія соціологічних досліджень гуманітарної сфери має бути системною, а також використовувати переваги міждисциплінарного підходу у пізнанні явищ. Тільки такий підхід дозволить ефективно управляти інструментами асиметричної відповіді на гібридну агресію у гуманітарній сфері. Серед важливих методів соціологічних досліджень з метою розробки ефективних інструментів асиметричної відповіді на гібридну агресію у гуманітарній сфері пропонується використати загальнонаукові методи - соціологічні опитування, метод аналізу інформації, метод експерименту, соціологічне спостереження, метод моделювання і експертної оцінки. Доцільне використання й нових сучасних методів соціологічних досліджень. При цьому варто ураховувати важливі методологічно-гносеологічні і засадничі аспекти здійснення досліджень гуманітарної сфери.