Комплексно досліджено категорію канону в ситуації українського музичного модернізму. Визначено складові категорії канону культури як функціональної єдності естетичної норми, виду коду та типу комуніката. Висвітлено процеси його виникнення та механізми творення. На підставі відомостей, одержаних завдяки проведеному дослідженню категорії канону в українській культурі першої половини XX ст., виявлено механіку його формування та типологію за принципом "нормативний - креативний". Запропоновано розглядати музично-історичний процес як низку мовно-стильових канонів. Визначено роль Б.Лятошинського у розвитку національної музичної мови як концепту модерного канону. З'ясовано наявність рис поетики модернізму у творчості Б.Лятошинського (індивідуалізму, інтелектуалізму, трагізму, міфологізму). Розглянуто основні функції музичного комуніката композитора, знакові поля його музичної мови, визначено принципи диференціації мово-стилю майстра.

Запропоновано теоретичну концепцію канону культури в ситуації українського музичного модернізму. Досліджено складові категорії канону культури як функціональної єдності естетичної норми, типу коду та виду комунікату. Розглянуто модернізм як детермінанту національного мистецького канону XX ст., охарактеризовано визначальні риси естетики модернізму та їх втілення у творчості Б. Лятошинського. Осмислено роль Б. Лятошинського у розвитку національної музичної мови як концепту модерного канону.

Досліджено музичну спадщину одного з найвизначніших українських композиторів XX ст. - Б.Лятошинського. Проаналізовно основні етапи формування музичної мови композитора в епоху "зміни інтонаційного стилю" національної музичної культури. Акцентовано увагу на особливостях трактування композитором дисонансу, розглянуто експресивну манеру його музичного висловлювання. Висвітлено суттєвий вплив на розвиток музичної мови Б.Лятошинського основних тенденцій культури XX ст., зокрема, домінування декламаційного, ораторського типу інтонації, а також тріольно-пунктирної ритміки Скрябіна, що є конститутивною ознакою стилю композитора та поєднується з лірико-експресивною виразовою сферою. Розкрито смислову наповненість музичної інтонації у творчості Б.Лятошинського.

Исследовано музыкальное наследие одного из наиболее выдающихся украинских композиторов XX ст. - Б.Лятошинского. Проанализированы основные этапы формирования музыкального языка композитора в эпоху "изменения интонационного стиля" национальной музыкальной культуры. Акцентировано внимание на особенностях трактовки композитором дисонанса, рассмотрена экспрессивная манера его музыкального высказывания. Показано существенное влияние на развитие музыкального языка Б.Лятошинского основных тенденций культуры XX ст., в частности, доминирования декламационного, ораторского типа интонации, а также триольно-пунктирной ритмики Скрябина, являющейся конститутивным признаком стиля композитора и объединенной с лирико-экспрессивной выразительной сферой. Раскрыта смысловая наполненность музыкальной интонации в творчестве Б.Лятошинского.

Висвітлено напрями концептуальної історії української музики, звернено увагу, що стрижневим поняттям концепції постає національна ідентичність. Вперше у сучасному українському музикознавстві простежено процеси конструювання і трансформації національної ідентичності в контексті розвитку музичного мистецтва на теренах Галичини XIX - початку XX ст., а також виявлено її вплив на різні сфери національного життя. Розглянуто питання історії музики, культурології та філософії музики.

Досліджено роль музики у процесах конструювання національної ідентичності українського культурного соціуму Східної Галичини габсбурзької доби. Осмислено визначальну роль культури у процесах українського націєтворення. Доведено, що музична складова церковного богослужіння була одним із головних факторів оновленого переживання галицькими українцями власної конфесійної ідентичності, яка поступово трансформувалася у національну. Особливу увагу приділено постаті Д. Бортнянського, духовна хорова музика якого стала втіленням галицької культурної та історичної пам'яті. Водночас обгрунтовано тезу про уявність зв'язку Д. Бортнянського з Галичиною, тому композитора слід вважати ''винайденою'' традицією галицької культури. Встановлено, що галицький культурний канон першої половини XIX ст. сформувався саме у сфері музики культового призначення, випереджуючи на декілька років націєтворчі процеси, що відбувалися в інших сферах культури. Уперше до наукового обігу введено новознайдені літургійні композиції Алоїза Нанке та Вікентія Серсавія - чеських композиторів, які репрезентували в Галичині панівну культуру Відня і мали вплив на творчість представників Перемиської композиторської школи. Аналіз світської музичної спадщини галицьких композиторів першої половини XIX ст. виявив у їхніх творах ознаки множинних ідентичностей. Це дало підстави для дослідження проблеми ідентичності в галицькій музиці крізь призму філософських категорій загального, особливого й одиничного. Зазначено, що розбудові музичного мистецтва на національній основі сприяла традиція проведення у Львові та інших містах Галичини щорічних шевченківських концертів, які стали підгрунтям для формування єдиного простору національної культури. Значну увагу приділено провідним формам національного музичного життя Галичини другої половини XIX - початку XX ст. Встановлено, що одним із найважливіших факторів конструювання української ідентичності в музичній культурі Галичини другої половини XIX - початку XX ст. були творчі контакти галичан із представниками підросійської України. Обгрунтовано тезу про важливість ролі М. Лисенка у налагодженні галицько-наддніпрянських культурних відносин. Виявлено, що криза віденського fin-de-siecle вплинула на світогляд композиторів, початок діяльності яких припав на перші десятиліття XX ст. С. Людкевич і В. Барвінський зробили прорив у тогочасній галицькій музичній свідомості, продемонструвавши високий рівень професіоналізму та модерне мислення. Вони активно розширили горизонти галицької музики, руйнуючи її традиційні жанрові канони.