Комплексно досліджено співробітництво держав Ради Європи у боротьбі з корупцією. Таке співробітництво розглянуто як складову зусиль держав світу у подоланні цього негативного явища. Надано загальну міжнародно-правову оцінку міждержавного антикорупційного співробітництва на універсальному рівні. Досліджено міжнародні договори, укладені у межах ООН і організації економічного співробітництва та розвитку. Зроблено висновок, що правовий простір Ради Європи єдиний, де таке співробітництво є найбільш ефективним. Висвітлено міжнародні договори Ради Європи, визначено межі правового антикорупційного співробітництва - Кримінальної та Цивільної конвенцій про боротьбу з корупцією та основного європейського органу міжнародного співробітництва у цій боротьбі - Групи держав проти корупції. Досліджено правову природу, повноваження та процедури Групи держав проти корупції, принципи, на яких заснована її діяльність. Увагу приділено питанням формування Групою правової практики - "юриспруденції" у сфері запобігання та покарання корупції. Наведено приклади сучасної практики оцінювання Групою держав проти корупції виконання міжнародних зобов'язань за антикорупційними конвеціями Ради Європи. Подано правову оцінку місця України у системі міжнародних антикорупційних договорів. З'ясовано особливості внутрішньодержавної імплементації в Україні рекомендацій міжнародних антикорупційних органів.

Висвітлено співробітництво держав у протидії корупції (ПК) на універсальному та регіональному рівнях. Доведено високу ефективність механізму ПК в межах Ради Європи (РЄ). Особливу увагу приділено аналізу міжнародних договорів РЄ у антикорупційній сфері - Кримінальної та Цивільної конвенцій про боротьбу з корупцією, та основного європейського органу міжнародного співробітництва в ПК - Групи держав проти корупції (GRECO). Визначено правову природу, повноваження та процедури GRECO, проведено правову оцінку місця України в системі міжнародних антикорупційних договорів. Описано особливості внутрішньодержавної імплементації в Україні рекомендацій міжнародних антикорупційних органів.

Освещено сотрудничество государств в противодействии коррупции (ПК) на универсальном и региональном уровнях. Доказана высокая эффективность механизма ПК в пределах Совета Европы (СЕ). Особое внимание уделено анализу международных договоров СЕ в антикоррупционной сфере - Уголовной и Гражданской конвенций о борьбе с коррупцией, и основного европейского органа международного сотрудничества в ПК - Группы государств против коррупции (GRECO). Определены правовая природа, полномочия и процедуры GRECO, проведена правовая оценка места Украины в системе международных антикоррупционных договоров. Описаны особенности внутригосударственной имплементации в Украине рекомендаций международных антикоррупционных органов.

Досліджено особливості міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю на універсальному рівні на прикладі боротьби з корупцією. Зазначено, що із середини 1970-х рр. ООН почала відігравати дедалі важливішу роль у забезпеченні ефективності співробітництва держав у боротьбі з корупцією. Антикорупційні зусилля органів ООН були спрямовані на формування універсального організаційно-правового механізму міжнародного співробітництва, що є стандартною формою організації співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Такий механізм має в основі багатосторонній міжнародний договір, що передбачає створення відповідного органу конвенційного контролю за його дотриманням. Специфіка корупції передбачає залучення до боротьби з нею інших міжнародно-правових інструментів, що спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю, відмиванням "брудних грошей" тощо, та створених на їх основі контрольних органів. Також досліджуваний механізм є водночас міжнародно-правовим і політичним. Це означає, що міжнародне співробітництво в боротьбі з корупцією спирається на засоби дипломатичного впливу, які широко використовують міжнародні міжурядові організації. Зокрема, ключове значення на універсальному рівні мають такі прийняті в межах ООН юридичні та політичні документи про боротьбу з корупцією: Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб 1996 р., Декларація ООН про боротьбу з корупцією та хабарництвом у міжнародних комерційних операціях 1996 р., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., Конвенція ООН проти корупції 2003 р. Сукупність цих актів складає своєрідну нормативно-правову основу універсального організаційно-правового механізму міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією. Зазначено, що міжнародне співробітництво в боротьбі з корупцією демонструє зразок сучасної універсальної моделі міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю та окремими її видами. Водночас звернено увагу на важливість досягнення принаймні мінімального рівня взаємодії всіх форм міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Підкреслюється, що належне виконання універсальною моделлю міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю й окремими її видами координуючої ролі у відносинах із регіональними механізмами боротьби зі злочинністю залишається проблематичним. Це жодним чином не принижує значення універсальної моделі та свідчить, скоріше, про потребу в чіткому визначенні універсальних і регіональних пріоритетів, у межах яких можлива ефективна координація міжнародної та міжнародно-правової співпраці.

Здійснено класифікацію принципів міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю шляхом виділення окремих видів принципів міжнародно-правового та національно-правового "походження". Розглянуто правову природу, значення та особливості міжнародно-правового закріплення таких основних принципів міжнародного права як принцип незастосування сили чи погрози силою, принцип мирного розв'язання міжнародних спорів, принцип суверенної рівності держав, принцип невтручання у внутрішні справи держав, принцип мирного співробітництва, принцип сумлінного виконання міжнародних зобовіязань, принцип рівності та самовизначення народів і націй, принцип територіальної цілісності, принцип непорушності державних кордонів, принцип поваги прав і основних свобод людини. Зазначено, що у сфері міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, незалежно від бажання окремих держав співпрацювати в цій сфері або ж вчинення ними дій прямо протилежних цілям боротьби зі злочинністю, суб'єкти міжнародного права зобов'язані співпрацювати тільки відповідно до основних принципів міжнародного права і в тих формах, які закріплені у відповідних конвенціях, виключаючи при цьому втручання у внутрішні справи держави, порушення територіальної цілісності держав, будь-яку загрозу сили чи її застосування по відношенню до країн тощо. Проаналізовано правову природу принципу взаємної вигоди, на якій має грунтуватись співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю. Висвітлено проблеми реалізації даного принципу для держав у практиці міжнародних відносин в межах міжнародних міжурядових організацій в силу особливостей голосування під час прийняття рішень з важливих питань. Обгрунтовано наявність в системі принципів міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю групи спеціальних міжнародних принципів, які притаманні виключно цій сфері міжнародних відносин. Проаналізовано як джерело міжнародного кримінального права систему загальних принципів права, які притаманні сучасним правовим системам та сприйняті міжнародним правом. Обгрунтовано наявність спеціальних загальних принципів права, що притаманні саме сфері кримінального права, частину яких закріплено в Римському статуті міжнародного кримінального суду.

Наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми: розкрито становлення, поняття та сутність міжнародно-правового співробітництва (МПС) у боротьбі зі злочинністю (БЗ), сучасні його особливості й основні тенденції розвитку. Досліджено зародження МПС у БЗ. Охарактеризовано чинники й обумовленість виникнення МПС у БЗ; визначено основні етапи становлення МПС у БЗ. Досліджено основні етапи становлення МПС у БЗ як напряму МПС. Визначено особливості закріплення форм і напрямів міжнародного співробітництва (МС) у БЗ. Установлено, що на сучасному етапі співробітництво держав у БЗ розвивається на трьох рівнях: на двосторонній основі; на регіональному рівні; на універсальному рівні. Розглянуто зв'язок активізації МПС у БЗ у ХХ - ХХІ ст. і нових тенденцій розвитку світової спільноти та глобальних викликів сучасності. Висвітлено основні проблеми міжнародного співтовариства в умовах глобалізації за характером і змістом. З'ясовано зміст основних міжнародних договорів, що передбачають напрями, форми й інструменти МС у БЗ. Визначено основні напрями МПС у БЗ. Установлено, що МПС у БЗ проявляється у прийнятті та реалізації міжнародних договорів щодо окремих видів найбільш небезпечних (міжнародно небезпечних) злочинів. Охарактеризовано систему джерел міжнародного публічного права, що регулюють питання МС у БЗ. Висвітлено наукові підходи до систематизації принципів МПС за різними критеріями. Здійснено системний аналіз міжнародного кримінального права як базового правового компонента МС у БЗ. Визначено поняття та особливості МПС у БЗ в умовах глобалізації. Проведено аналіз правової природи й особливостей суб'єктів МПС у БЗ; здійснено аналіз змісту й особливостей кваліфікації понять "міжнародний злочин", "злочин міжнародного характеру" і "транснаціональний злочин". Визначено базові доктринальні підходи до характеристики форм МС у БЗ. Здійснено аналіз організаційно-правових форм МПС у БЗ, які передбачені міжнародними договорами та національним законодавством. Надано теоретичне обґрунтування універсалізації як ключової тенденції МПС у БЗ. Проаналізовано вплив загальних процесів фрагментації міжнародного права на практику та договірне регулювання МПС у БЗ. Окреслено загальні особливості й актуальні проблеми імплементації в Україні міжнародних договорів про БЗ.

Увагу приділено теоретичним засадам і особливостям сучасного розвитку міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Досліджено основні етапи становлення, форми та напрями міжнародно-правового співробітництва у боротьбі із злочинністю. Проаналізовано систему джерел правового регулювання міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Охарактеризовано суб'єктний склад і об'єкти міжнародно-правового співробітництва у боротьбі із злочинністю, його напрями та форми. Висвітлено напрями універсалізації та особливості фрагментації міжнародно-правового співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Проаналізовано актуальні проблеми імплементації міжнародних договорів про боротьбу зі злочинністю в Україні, запропоновано шляхи їх мінімізації.

Досліджено питання форм конфіскації в України, правового закріплення її поняття, ознак та форм у праві України та на міжнародно-правовому рівні. Проведено аналіз конституційних положень, актів законодавства, в яких передбачено застосування конфіскації, зокрема її підстав, обсягу та процедури прийняття рішення про застосування. Досліджено коло документів універсального та регіонального європейського характеру, що закріплюють засади застосування державами конфіскації як форми примусового безоплатного вилучення майна. З'ясовано, що конфіскація є формою безоплатного вилучення майна, можливість застосування якої за рішенням суду на підставі закону, а саме у випадках, обсязі та порядку, встановлених ним, закріплено в ст. 41 Конституції України. На правовий феномен конфіскації, незважаючи на його публічно-правову природу, вливають норми ст. 354 Цивільного кодексу України, в якій закріплено її ознаки конфіскації як підстави припинення права власності. Лише такий захід безоплатного вилучення майна може називатися конфіскацією, який відповідає усім її ознакам, до яких належать: безоплатність вилучення; вилучення, що має характер санкції (заходу відповідальності), що накладається за вчинення правопорушення; у випадках, в обсязі та за процедурою, що передбачена у законі; вилучення з позбавленням власності виключно майна, що перебуває у власності правопорушника на законних підставах; вилучення майна з метою його передачі у власність держави; накладення за рішенням суду. Ознаки є основними критеріями відмежування конфіскації від інших заходів примусу із безоплатного вилучення майна і передачі його у власність держави або інших осіб чи знищення. Форми конфіскації в Україні сформувалися історично і зумовлені видом судочинства, в межах якого відбувається накладення такого заходу відповідальності, як конфіскація. До основних форм конфіскації в Україні належать: кримінальна конфіскація; адміністративна конфіскація; досить умовно і цивільна конфіскація. В практиці Європейського суду з прав людини також чітко розмежовано такі форми конфіскації. Однак цивільну конфіскацію відносити до форм власне конфіскації в Україні можна лише умовно, оскільки такий захід як "стягнення необгрунтованих активів" не відповідає усім ознакам конфіскації, закріпленим у вітчизняному законодавстві, передусім на рівні Конституції України та в Цивільному кодексі України. Досліджено практику Європейського суду з прав людини на предмет правомірності застосування вказаних форм конфіскації.