Здійснено історико-філософський аналіз російської релігійної філософії всеєдності. Ідею всеєдності розглянуто як основу теоретико-філософського, а також релігійно-практичного типів культури. Проаналізовано соціально-філософський зміст концепції всеєдності в російській філософській традиції. Виявлено основні підходи до вирішення соціальних проблем у межах філософії всеєдності, визначено їх значущість для сучасних філософських побудов. Погляди мислителів ХІХ - ХХ ст. на проблему всеєдності в соціальній сфері подано в систематизованому вигляді, проаналізовано основні її поняття в змістовному та функціональному аспектах. Проведено комплексний аналіз проблеми всеєдності в широкому соціально-культурному контексті. Розглянуто принцип всеєдності в російській соціально-філософській думці як спосіб, а метафізику всеєдності - як варіант теології цілепокладання.

Вивчено стратегії виживання науково-педагогічної та педагогічної інтелігенції України за умов нацистської окупації (1941 - 1944 рр.). Розглянуто гуманно-естетичні ідеї у літературно-філософській творчості А. М. Федя. Висвітлено теоретичні засади формування інформаційної культури майбутніх інженерів у процесі фахової підготовки. Досліджено відображення суспільно-політичних процесів у творчості Г. Сковороди та Т. Шевченка. Приділено увагу проблемі есхатології в інтелектуальній думці російської православної філософії. Охарактеризовано феномен трагізму інтелігенції. Проаналізовано досвід конфліктної взаємодії інтелігенції та державної влади. Визначено оригінальність інтерпретацій Всеєдності у Пушкінській промові Ф. М. Достоєвського. З'ясовано роль С. Рудницького в обгрунтуванні державних кордонів України. Надано характеристику філософії життя молодої інтелігенції Луганщини.

Представлено технологічну структуру виробництва України у порівнянні з окремими країнами світу. Обгрунтовано, що синергія дії механізмів реалізації державної політики науково-технологічного (НТ) розвитку країни найбільш повно проявляється в межах національної інноваційної системи, виявлено і проаналізовано актуальні тенденції її функціонування за останні 10 років. Виявлено, що стабільне зменшення основних показників діяльності наукових організацій, підготовки наукових кадрів в Україні, фінансування наукових досліджень і розробок, інноваційної діяльності промислових підприємств супроводжуються високими темпами згортання наукової діяльності у підприємницькому секторі; змінами у структурі внутрішніх поточних витрат на виконання НДР за видами робіт за секторами діяльності; скороченням кількості аспірантів і докторантів за галузями знань і спеціальностями, які є драйверами технологічного оновлення національної економіки, і низькою результативністю діяльності аспірантури і докторантури. Встановлено, що регулюючою підсистемою НІС України не сформовано механізми спрямування НТ та інноваційної діяльності на зміну структури технологічних укладів. Обгрунтовано, що пріоритетним шляхом стратегічного розвитку технологічних укладів національної економіки є використання передових індустріальних технологій для модернізації підприємств третього і четвертого технологічних укладів з подальшим послідовним переходом до інноваційного розвитку країни. Обгрунтовано провідну роль інституціонального механізму державного регулювання НТ розвитку країни і визначено основний напрям його трансформації - створення "інституціональної вісі", що визначає концептуальні засади державної політики у сфері НТ й інноваційного розвитку країни, закріплює національну модель зміни технологічних укладів, окреслює стратегію НТ розвитку і національний план дій на її виконання. Обгрунтовано необхідність виділення сектора освіти, як нового інституціонального партнера в межах національної інноваційної системи України, і запропоновано напрями трансформації організаційного й економічного механізмів державного регулювання НТ розвитку країни.