Досліджено еволюцію жанрів сюїти та партити в українському баянному мистецтві, зумовлене інтенсивним розвитком і значною чисельністю названих жанрів в українській музиці періоду другої половини XX ст. Реалізовано типологічну атрибуцію жанру за умов сучасного композиторського мислення. Висвітлено основні тенденції розвитку української сюїти та партити для баяна, проведено модифікацію їх генотипних ознак, охарактеризовано функції названих жанрів у контексті стильових пошуків української композиторської школи на матеріалі баянних сюїт і партит, а також циклів мініатюр сюїтного типу. Серед них: цикли А. Білошицького, В. Власова, В. Губанова, В. Зубицького, Л. Козельчука, К. Мяскова, А. Нижника, А. Онуфрієнка, В. Пацукевича, В. Подвали, В. Підгорного, В. Рунчака, А. Сташевського, В. Стеценка, Ю. Шамо, Г. Шендерьова. Розглянуто форми позиціонування в баянній творчості українських композиторів характерної тенденції музичного мистецтва XX ст. - ретроспективного звернення до барокових жанрів, сюїти та партити, зокрема, їх модифікації, способів комунікування пластів минулого та сучасного.

Систематизовано приклади жанрів сюїти та партити у європейському мистецькому середовищі новітньої епохи. Окреслено способи функціонування цих старовинних жанрових моделей, принципи їх оновлення й переосмислення. На підставі жанрового дискурсу розглянуто жанрові моделі та форми синтезу, стильових орієнтирів, композиторських технік.