Досліджено проблему реагування посттоталітарних суспільств на прояви світової кризи. Застосовано оригінальний концептуальний підхід до теми, що грунтується на парадигмальному переосмисленні кризової проблематики, виокремленні антикризового напряму як автономного. Проаналізовано антикризові стратегії України, які характеризуються декларативністю заяв уряду В. Ющенка та намаганнями чинної влади адміністрації Президента В. Януковича застосовувати ефективні механізми вирішення цієї проблеми.

Розглянуто проблему узалежненості таких понять, як "кризогенність" та "паритетне партнерство" в широкому контексті глобалізації системи міжнародних відносин. Вперше зроблено оригінальну спробу системно дослідити сутність цих понять та їх взаємну спричиненість. Отже, йдеться про застосування нетрадиційного підходу до пояснення партнерства як суспільно-політичного явища.

Розглянуто партнерство в період "гібридних протистоянь". Запропоновано сприйняття кризовості в суспільстві, як системи глобальної трансформації, яку можна описати та передбачити із застосуванням політичного аналізу. Розглянуто політичну дійсність і "локальний час" як невід'ємну складову трансформаційних процесів крізь призму системи міжнародних відносин. Продемонстровано ефективність використання політичного партнерства, як системи здатної стабілізувати перебіг деструктивних трансформацій у суспільстві.

Узагальнено досвід економічної політики партійно-радянської влади. Мета статті - висвітлити загальні тенденції та особливості структурних змін під час здійснення індустріалізації у західних областях Української РСР, їх досягнення та недоліки. Методика дослідження спирається на фундаментальні принципи об'єктивності та історизму, що передбачають вивчення окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв'язку із системою відповідних суспільних відносин. Історичні явища розглянуто на фоні політичних процесів, що зумовлює застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з'ясовано сутність визначальних для радянського періоду економічних пріоритетів, які впродовж усієї радянської доби визначали стратегію становлення галузей промисловості, розвитку інфраструктури і трансформації побуту у Західному регіоні УРСР. Уперше в історіографії проведено комплексне дослідження механізму швидкої індустріалізації західних областей Української РСР, в основу якого було покладено "електроозброєність" в усіх галузях економіки, що зумовлювалося як структурними змінами, так і підвищенням питомої ваги енергомістких галузей, збільшенням витрат енергії на виробництво продукції у традиційних галузях - лісовій, паперовій та деревообробній, нафтогазовій, хімічно-гірничому комплексі. У висновках стверджується, що процес індустріалізації Західного регіону республіки супроводжувався широкомасштабним будівництвом електростанцій, заводів, фабрик, реконструкцією і технічним переобладнанням робочих місць, що сприяло економічному розвитку, зростанню зайнятості населення, створенню промислової бази на основі місцевих ресурсів. Регіон розвивався прискореними темпами, проте низький рівень техніки, недосконалість технологій знижували економічну ефективність. При цьому виснажувалися основні природні ресурси: нафта, газ, калійні солі, озокерити, сірка, вугілля. Прищеплення командно-адміністративній економіці елементів ринку було принципово неможливим, оскільки все вирішували не виробники, а партійно-державний апарат.

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню теоретичних і прикладних проблем стратегічного партнерства як складової зовнішньополітичної діяльності міжнародних акторів, а також компаративному аналізу міжнародної практики формування системи стратегічного партнерства як механізму забезпечення геополітичних інтересів США, ЄС, Китаю та пострадянських країн. Крім цього, проаналізовано еволюцію становлення стратегічного партнерства в зовнішній політиці України. Робота ґрунтується на узагальненні теоретичних підходів до сутності стратегічного партнерства, що дозволило зробити аргументовані висновки щодо його ефективності як інструменту зовнішньої політики. З'ясовано, що стратегічне партнерство може мати конструктивний та деструктивний вплив на міжнародну взаємодію, зокрема конструктивний вплив виявляється у сприянні розвитку держав, регіону та світу в цілому, тоді як деструктивний вплив виявляється у використанні політичними акторами свого міжнародного статусу для формування залежних від них партнерів з метою просування власних зовнішньополітичних ініціатив. Вивчення чинників стратегічного партнерства в міжнародних відносинах також було проведено на основі дослідження практики багатостороннього партнерства на рівні міжнародних організацій та неформальних об'єднань, учасниками яких виступають США, Китай, ЄС і країни пострадянського простору. При цьому практику реалізації стратегічного партнерства України розкрито через з'ясування сутності зовнішньополітичного, економічного, енергетичного, військового та культурного вимірів взаємодії з різними міжнародними акторами.