Обгрунтовано теоретичні засади паремійної парадигми в контексті сучасної лінгвістики. Проаналізовано основні параметри вербальної та невербальної комунікації, які репрезентовані паремійними одиницями у формі комунікативних законів, правил, тенденцій, які детермінують стратегії та тактики комунікативної поведінки з урахуванням принципів і максим спілкування, а також комунікативні стереотипи в аспекті психо-, соціолінгвістики як такі, які формують атрибутивні ознаки українського етносу. Досліджено особливості прагматичної значущості українських паремій, які відображають вербальну та невербальну комунікацію з огляду на своєрідність української ментальності.

Висвітлено майстерність Т. Шевченка щодо використання фразеологізмів як прецедентних одиниць, що репрезентують письменницьку інтертекстуальність, здатність моделювати мовну гру, трансформувати фразеологічні одиниці. Фразеологізми розглянуто в широкому їх розумінні. Змодельовано класифікацію фразеологізмів, актуалізованих письменником, щодо відображення в них відповідних пізнавальних процесів в аспекті сприйняття довкілля.

Вперше узагальнено напрацювання, здійснені українськими мовознавцями в області гендерної лінгвістики, починаючи від І. Франка. Охарактеризовано архетипні гендерні стереотипи, норми й ролі, характерні для української національної традиції, ментальності, українського національного характеру й зафіксовані у звичаях, обрядах і фольклорних текстах, насамперед паремійних. Акцентовано увагу на мовній фіксації змін, що репрезентують трансформацію патріархальних гендерних норм, ролей і стереотипів, найпослідовніше представлених у сучасній українській публіцистиці, що виражається насамперед на словотвірному, лексико-семантичному, морфологічному (категорія роду) і синтаксичному рівнях, а також фразеологічному проміжному рівні мовної системи. Досліджено вербалізацію гендеру в різних типах дискурсів І. Франка (науковий і публіцистичний тексти, живе повсякденне мовлення, листування, художні тексти різних жанрів) та П. Загребельного (живе мовлення, інтерв'ю, художні тексти) як елітарних українських мовних особистостей. Охарактеризовано перспективу української лінгвогендерології, вказано на деякі типові помилки гендерних досліджень і їх ключові теоретичні засади.

Розглянуто роль С. Руданського в розвитку української мови. Розкрито поняття "живе мовлення" в сучасному мовознавстві. Приділено увагу статусу жанру співомовки та їх ігровій природі. Визначено своєрідність функціонування запозичень у поетичному дискурсі С. Руданського. Досліджено відтворення релігійного складника світогляду письменника у його листах. Охарактеризовано мовний образ священнослужителя в поетичному дискурсі С. Руданського. Проаналізовано відтворення комунікативної компетенції письменника та фактів його "мовної біографії" у еготекстах. З'ясовано своєрідність омовлення невербаліки в дискурсі С. Руданського.

Проведено моделювання осадки закритого полігону твердих побутових відходів із застосуванням методу скінченних елементів з метою прогнозування його використання як основи споруд. Характерною його особливістю було врахування геометричних і фізико-механічних параметрів полігону та грунтової основи. Встановлено залежності осадки полігону від властивостей підстилкових грунтів, величини статичного привантаження та від кута нахилу схилу полігону.

Комплексно проаналізовано явища і процес вербалізації невербаліки. Уперше описано історію становлення національної теорії невербальної комунікації (НК). З’ясовано параметри її дослідження, методологійні засади, термінологійне поле. Дискурсивний аналіз усного та писемного мовлення сприяв виокремленню своєрідності вербалізації НК на всіх рівнях мовної системи, що за логікою філософського знання мотивує формування самостійного синкретичного розділу комунікативної лінгвістики – вербалізація невербаліки, або вербалізації НК, який створено на перетині учень про вербальну та невербальну комунікацію. З’ясовано вплив екстралінгвістичних чинників на своєрідність омовлення НК. Продемонстровано особливості омовлення невербаліки в різних типах дискурсів української лінгвокультури (фольклорному, художньому, епістолярному та публіцистичному). Виявлено механізми моделювання орнаменталіки на основі омовлення параметрів НК (орнаментальна невербаліка). Явище вербалізації НК проєктується в площину лінгвоперсонології. Розроблено нові методики дослідження невербальної компетентності лінгвоперсони для її комплексного портретування та визначення психотипу, а також для вивчення української мови в її функційно-комунікативному аспекті, що впроваджено в практику її викладання як рідної та як іноземної.