Розглянуто явище політичної культури як складової існування демократичного суспільства. Виявлено значення аспектів глобалізації у формуванні політичної культури особистості. Проаналізовано можливість взаємного впливу явищ політичної культури та глобалізації. З'ясовано роль владних інституцій у корегуванні глобалізаційних чинників у суспільних відносинах.

Розкрито теоретико-методологічні засади державотворчого характеру соціалізації та здійснено виокремлення закономірностей, чинників і факторів її державного регулювання та реалізації органами публічної влади. Обгрунтовано державотворчу роль механізмів соціалізації у процесах соцієтального відтворення суспільства, що відрізняються інтегративним характером цілеспрямованого впливу держави на розвиток системи суспільно-владних відносин сучасного суспільства. Розроблено теоретичні та науково-практичні підходи до формування взаємодії інституцій держави та громадянського суспільства у сфері соціалізації на основі новітніх форм партнерської взаємодії та соціального діалогу. Встановлено закономірності розширення числа суб'єктів соціалізації на сучасному етапі розвитку людства за рахунок включення до кола основних суб'єктів соціалізаційних процесів новітніх інституцій громадянського суспільства як інституційної основи соціалізації в демократичному суспільстві. Визначено чинники соціалізації особи за умов демократичної трансформації системи державного управління й основні процеси соціалізації в системі державного управління через призму публічного управління в державотворчих процесах. Розроблено концепцію реалізації соціалізації особи в Україні, що містить нормативно-правовий, соціально-культурний, політико-просвітницький та організаційно-комунікаційний механізми.

Розглянуто зміст соціального діалогу в сучасних реаліях соціально-економічного життя країни. Вивчено основні аспекти соціальної політики держави в контексті інституту соціального діалогу. Проаналізовано сутність соціального діалогу як легітимної форми вирішення соціально-управлінських протиріч. Огрунтовано досягнення збалансованості соціальної політики через застосування чинників соціального діалогу в суспільстві.

Рассмотрена сущность социального диалога в современных реалиях социально-экономической жизни страны. Изучены основные аспекты социальной политики государства в контексте института социального диалога. Проанализированы сущность социального диалога как легитимной формы решения социально-управленческих противоречий. Обосновано достижение сбалансированности социальной политики через применение факторов социального диалога в обществе.

The content of social dialogue in the modern realities of the socio - economic life of the country. The basic aspects of social policy in the context of the institution of social dialogue. The essence of social dialogue as a legitimate form of solvingsocial - management conflicts. A balancing of social policy through the use of factors of social dialogue.

Ефективна кадрова політика надасть змогу компанії одержати конкурентну перевагу на ринку праці, забезпечити зростання відповідальності та продуктивності, зберігаючи при цьому соціальну стабільність, максимально наближаючи інтереси працівників до стратегічних інтересів компанії. Потрібно, щоб організація сприймала і розглядала персонал як людський ресурс, здатний забезпечити наявність конкурентних переваги і навіть допомогти досягти найкращих результатів, але за умови планування та забезпечення оптимального використання кадрового потенціалу. Необхідно, щоб компанія як роботодавець і персонал загалом виступали як соціальні партнери, які поділяють цілі і способи досягнення цих цілей, що стоять перед ними, що визначається вибраною стратегією та політикою організації. Також важливо, щоб організація сприяла задоволенню співробітниками своїх соціальних, духовних та матеріальних потреб залежно від того, який внесок зробив кожен зі співробітників у досягнення цілей та завдань організації. Стратегія управління персоналом визначається з розробленої стратегії організації, управління персоналом має важливу функцію, а саме: надає і підтримує працездатність персоналу, що є необхідним для компанії. У цій концепції персонал уособлюється як самостійний ресурс, завдяки якостям і здібностям якого можна вирішувати різноманітні завдання. За цієї концепції стратегія кадрової політики безпосередньо залежить від цього, якими кадровими ресурсами володіє компанія. Стратегія організації співвідноситься з кадровими ресурсами, які вже є, або з тими, що можуть з'явитися у перспективі, завдяки чому і відбувається визначення відповідності напрямам стратегії кадрової політики. Кадрова політика є основними нормами і принципами, які визначають взаємовідносини персоналу в організації, визначають стратегію роботи зі співробітниками в межах стратегії розвитку компанії. Засадничі принципи кадрової політики нині можна доповнити основоположними концепціями у сфері управління персоналом, а саме: ставлення до працівників як до вирішального чинника, що визначає ефективність, професійні стандарти управління персоналом, економічно обгрунтовані інвестиції в розвиток та навчання кадрів, формування ефективних зворотних зв'язків, соціальне партнерство та демократичні методи управління, підвищення якості праці. Ефективність управління кадрової політикою оцінюється плинністю персоналу, рівнем кваліфікації працівників, витратами на навчання працівників, грошовими витратами на соціальні програми. Щоб кадрова політика ефективно працювала та відповідала тим стратегічним завданням, які стоять перед організацією, необхідно дотримувалися основних положень і норм у процесі управління кадрами. Методи та принципи кадрової політики можуть використовуватись у різних поєднаннях, ефективність яких залежить від багатьох факторів сучасного розуміння управління персоналом.

Досліджено теоретичні засади реформування аграрної економіки та історичні аспекти розвитку сільського господарства на різних етапах становлення української державності. Розглянуто інституційне середовище і структурно-функціональне забезпечення системи управління національною аграрною економікою у контексті територіально-адміністративної реформи в Україні та її адаптивності до умов Європейського Союзу. Оцінено стан розвитку аграрної економіки в умовах війни в Україні на основі ретроспективного аналізу наявного потенціалу та оцінки галузевих втрат в АПК. Розглянуто питання реалізації функцій менеджменту в агропромисловому виробництві, існуючі моделі систем управління, а також актуальні проблеми управління якістю продукції в умовах уніфікації європейських стандартів. Досліджено стан маркетингового і логістичного забезпечення виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства в контексті євроінтеграційних прагнень України. Акцентовано увагу на забезпеченні умов адаптивності національних логістичних ланцюгів до світових стандартів агропромислового ринку. Обгрунтовано використання інформаційних технологій на основі систем штучного інтелекту для інноваційного розвитку аграрної економіки України. Увагу приділено питанням розвитку соціальної інфраструктури сільських територій та зеленого туризму як перспективної складової ефективного розвитку національної аграрної економіки у повоєнний період.