Удосконалено теоретико-методологічні та практичні засади підвищення активності безробітного населення та розроблено рекомендації щодо його мотивації на сучасному етапі трансформації економіки України. Досліджено причини низького рівня активності безробітного населення та визначено чинники найбільш суттєвої мотивації безробітних осіб до пошуку роботи та започаткування власної справи. Запропоновано новий метод аналізу регіональних ринків праці України залежно від політики зайнятості місцевих органів влади, центрів зайнятості та активності безробітного населення за критеріями рівня та середньої тривалості стану безробіття. Запропоновано заходи щодо підвищення активності безробітного населення на базі застосування мотиваційного моніторингу даного процесу та поділу безробітних осіб на групи.

Розглянуто удосконалення теоретико-методичних положень щодо оцінювання інноваційного потенціалу працівників, що є необхідною передумовою ефективного впровадження нововведень в організації. Запропоновано використання комплексного методу Assessment Center, який будується на використанні взаємодоповнюючих методик. Наведено принципи його застосування та систематизовано методичні підходи до оцінювання складових інноваційного потенціалу працівника. Надано алгоритм прийняття рішення щодо доцільності впровадження інновацій в організації з розрахунком інтегрального показника.

Досліджено наслідки євроінтеграції для соціально-трудової сфери України, що є актуальним питанням у системі формування соціальної політики, аналіз якої доводить наявність деформацій та неузгодженість між вимогами ЄС та станом на вітчизняному ринку праці. Реформи в соціально-трудовій сфері не сприяють в повній мірі вирішенню проблемних питань щодо створення робочих місць та зниження рівня безробіття, соціальному захисту найманих працівників. У зв'язку з цим, визначено як здобутки, так і соціальні ризики партнерства України з ЄС, що пов'язані з особливостями українського інституціонального середовища. Проаналізовано державні заходи соціально-трудової інклюзії внутрішньо переміщених осіб, що охоплюють удосконалення нормативно-правових актів. Серед основних орієнтирів зменшення соціальних ризиків на ринку праці України запропоновано формувати взаємоузгоджену програму дій економічного та соціального розвитку з побудовою інноваційно-інвестиційної моделі зайнятості - створення робочих місць на засадах розвитку ринку інвестицій в інноваційних сферах економічної діяльності.

Подальша соціалізація ринку праці України потребує активізації трудової інклюзії, яка відображає процес збільшення участі жінок у суспільно-корисній діяльності шляхом створення умов реалізації їх трудового потенціалу, в т.ч. за рахунок забезпечення рівної оплати за працю рівної цінності, що і визначило мету даної публікації - формування пропозицій щодо інституційного забезпечення дотримання принципу "рівна оплата за працю рівної цінності" в Україні на основі аналізу гендерного розриву в оплаті праці та з урахуванням прогресивного зарубіжного досвіду інституційного забезпечення гендерної рівності в оплаті праці. Методичною основою стали фундаментальні положення сучасної економічної теорії в контексті пошуку моделі гарантування гендерної рівності на ринку праці, інституційного забезпечення рівної оплати за працю рівної цінності; наукові досягнення зарубіжних та вітчизняних учених у напрямі ефективного використання трудового потенціалу жінок, дотримання принципів гідної праці для всіх. Для досягнення поставленої мети використано такі загальнонаукові та специфічні методи: метод теоретичного узагальнення, логічного аналізу у процесі дослідження гендерного розриву; системний - для визначення підходу забезпечення гендерної рівності в оплаті праці з удосконаленням гендерної політики в Україні; порівняльного аналізу, синтезу та узагальнення - в частині дослідження методичних підходів до оцінювання праці з позицій гендерної рівності; методи статистичного аналізу - для оцінки гендерного розриву, в т.ч. в оплаті праці. В процесі дослідження визначено слабкі позиції України, які збільшують кількість років щодо подолання гендерного розриву, що формує низку негативних наслідків для економіки України, серед яких втрата в обсягах ввп, зменшення рівнів заощадження та купівельної спроможності. Реалізація принципів Конвенції МОП N 100 в Україні обумовлює удосконалення нормативно-правового забезпечення та формування комплексної системи роботи соціальних інституцій в царині зменшення гендерного розриву в оплаті праці. На основі вивчення зарубіжного досвіду наведено підходи та методи оцінювання праці з позицій гендерної рівності, які можуть бути застосовані в Україні. Сформовано рекомендації щодо формування інституційного забезпечення гендерної рівності в оплаті праці в Україні, що охоплюють виявлення дискримінації в оплаті праці на основі впровадження форм звітності, перевірок, звернень працівників; визначення методології та методики оцінювання рівної оплати за працю рівної цінності; створення спеціальних органів - інститутів, які будуть займатись цим питанням, або розширення функцій вже наявних; визначення системи санкцій для роботодавців, які порушують законодавство України в частині рівної оплати праці; узгодження нормативно-правового забезпечення стосовно визначення категоріального апарату та механізму дотримання принципу "рівне винагородження за працю рівної цінності"; проведення інформаційної кампанії стосовно захисту прав на рівну оплату за працю рівної цінності тощо.

Досліджено інтенсивність зростання зайнятості на основі статистичного аналізу еластичності зайнятості в Україні. Доведено збільшення розриву між темпами економічного зростання та зайнятістю, що формує інституційну пастку соціально-трудової ексклюзії. Запропоновано в Україні встановити жорсткіший взаємозв'язок між сплатою ЄСВ, податком на доходи фізичних осіб та соціальним забезпеченням.

Зараз українське суспільство зіткнулося з новою проблемою збереження соціального та економічного капіталів, підтримки соціально-економічного балансу та формування стратегій подальшого повоєнного відновлення країни, що потребує оцінки стану на національному ринку праці з розробкою пропозицій щодо забезпечення зайнятості населення. Мета статті - оцінювання наслідків війни в Україні щодо зниження рівня зайнятості та визначення напрямів збереження / створення робочих місць з урахуванням умов, у яких опинилася Україна внаслідок військових дій, з урахуванням принципів формування конкурентоспроможної економіки. Окреслено основні загрози війни для національного ринку праці з визначенням основних напрямів підтримки зайнятості. Проаналізовано втрати трудового потенціалу, що є однією з гострих гуманітарних проблем. На основі розрахунку коефіцієнта еластичності зайнятості здійснено прогноз зниження рівня зайнятості у 2022 р. як наслідок спаду в економіці через військові дії на території України. Найбільші падіння у зайнятості можливі при падінні ВВП на 50 % та при посиленій сенситивності між падінням ВВП і зайнятістю. Тому державне регулювання ринку праці має відбуватися з урахуванням того, що під час спаду варто зменшити таку сенситивність, а при подальшому відновленні економіки після війни важливо, навпаки, посилити сенситивність між зростанням ВВП і зайнятістю для забезпечення максимального соціально-трудового залучення населення України, що є цілком можливим при масштабній відбудові країни та розвитку економіки, що супроводжуватиметься збільшенням попиту на робочу силу. Запропоновано заходи з підтримки зайнятості відповідно до умов національної економіки військового часу, що сприятиме підвищенню рівня ВВП та рівня доходів населення. Визначено роль нестандартних форм зайнятості у злагодженні негативних наслідків економічної кризи в Україні. Запропоновано використовувати такі програми захисту отримувачів заробітної плати, як "розподіл праці" (work-sharing), субсидіювання заробітної плати тощо.

Розглянуто питання подальшої соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) на основі інституційного забезпечення зменшення рівня соціального відторгнення зазначеної категорії населення, що потребує удосконалення нормативно-правового регулювання їх соціального захисту шляхом посилення співпраці між такими інститутами, як Державна служба зайнятості України, Управління праці та соціального захисту населення. Подолання екстрактивного характеру національного ринку праці потребує активізації соціально-трудової інклюзії, яка відображає процес збільшення участі працездатних громадян, у т.ч. серед ВПО, в суспільно-корисній діяльності шляхом формування системи стимулювання реінтеграції на ринок праці та створення умов реалізації трудового потенціалу. Мета статті - дослідження нормативно-правового забезпечення соціального захисту ВПО в Україні та запропоновано модель розрахунку соціальної допомоги працездатним ВПО за принципом соціально-трудової інклюзії. Для досягнення поставленої мети використано такі загальнонаукові та специфічні методи: теоретичного узагальнення, системний, діалектичний методи наукового пізнання у процесі визначення підходу до надання соціальної допомоги ВПО; історичного та логічного аналізу - при дослідженні систем соціального захисту; порівняльного аналізу, синтезу та узагальнення - в частині дослідження практик соціальної підтримки населення щодо виходу на ринок праці; метод структурно-функціонального аналізу - для визначення напрямів інституціалізації соціального захисту ВПО. Визначено слабкі моменти порядку надання грошової допомоги працездатним ВПО, як-от: штучне визначення розміру грошової допомоги; відсутність прив'язки розміру грошової допомоги до соціальних стандартів; відсутність залежності між розмірами ЄСВ, сплаченого працездатними ВПО, заробітної плати та розміром грошової допомоги. Удосконалення надання соціальної допомоги працездатним ВПО можливе за рахунок визначення двох складових: некомпенсаційної, яка прив'язана до прожиткового мінімуму, та компенсаційної, що прив'язана до розміру заробітної плати. Такий підхід стимулює до офіційної зайнятості та формує передумови розвитку соціального страхування в Україні.

Мета роботи - дослідження соціального захисту працездатного населення в контексті систематизації фільтрів при визначенні адресної групи бенефіціарів з окресленням шляхів подальшого реформування соціального захисту з оптимізацією процесу фільтрації. У процесі дослідження нормативно-правових актів, які регулюють соціальний захист, нами виявлено такі фільтри, що використовуються для відсіву претендентів та формування адресної групи отримувачів допомоги: страховий випадок; обумовленість соціальної допомоги; фінансова спроможність особи, родини; участь особи в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні; участь в активних програмах зайнятості; прив'язка розміру допомоги до соціальних стандартів та/або наявність попередніх єдиних внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням страхового стажу та розміру заробітної плати. У результаті дослідження виявлено дискусійні аспекти при формуванні процесу фільтрації населення з позицій визначення адресної групи осіб. З метою інституціалізації системи соціального захисту працездатного населення сформовано такі пропозиції: оцінювання фінансової спроможності особи має відбуватися на основі справедливих соціальних стандартів; система соціального захисту для працездатних осіб має будуватися шляхом стимулювання робити соціальні внески, бути учасником загальнообовіязкового державного соціального страхування; обов'язкова участь працездатних осіб у програмах зайнятості для підтримки її конкурентоспроможності на ринку праці, формування мотивації соціальної участі у соціально-трудових відносинах для сприяння особі вийти зі стану бенефіціару; спрощення процедур та обмежень, які перешкоджають отриманню допомоги; в деяких видах допомоги слід посилити її обумовленість для підвищення якості формування людського капіталу; зміцнення нагляду та застосування відповідних норм стосовно неформальної зайнятості, зокрема шляхом кращої координації дій відповідних структур влади; проведення кампаній із підвищення соціальної обізнаності щодо негативних наслідків неформальної зайнятості для соціального захисту.