Мета роботи - дослідження стану стратегічних знань підприємства. Проаналізовано основні складові системи управління стратегічними знаннями. Визначено характеристики основних трьох взаємопов'язаних компонентів знань: інфраструктура знань, культура знань і технологія знань. Для процесу ефективного управління стратегічними знаннями було визначено процес формування компетенцій працівників, які складають знання підприємства. Встановлено, що для забезпечення права підприємства володіти, використовувати та розпоряджатися своїм інтелектуальним активом, а також для захисту його від несанкціонованого застосування використовуються різні методи: патентування винаходів, корисних моделей промислових зразків; реєстрація торгових марок; укладання ліцензійних угод; отримання авторських прав. Установлено, що основною метою управління знаннями є формування стратегічного конкурентних переваг організації. Визначено, що головним фактором, що впливає на ефективність використання знань підприємством, є правильно організована система управління ними.

Мета роботи - відображення сучасних трендів донорської допомоги Україні в контексті розвитку об'єднаних територіальних громад (ОТГ), оскільки три роки потому розпочалося впровадження глобальної реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади на принципах децентралізації. До цього процесу долучилася міжнародна спільнота, яка активно підтримує реформу і виділяє значні кошти на її впровадження по всій території країни. У цьому зв'язку виникає гостра необхідність у постійному відстеженні та узагальненні результатів цієї підтримки, що передбачає певну послідовність дій донорів, реципієнтів, спеціально уповноважених органів стосовно підтримки структурних реформ і реалізації програм соціально-економічного розвитку України в якісному чи кількісному вираженні. Отримана в результаті узагальнення інформація щодо міжнародної донорської допомоги на розвиток об'єднаних територіальних громад дозволяє робити грунтовні висновки відносно характеру динаміки (успіхів чи невдач) реформування, а також будувати на їх основі прогнози подальшого розвитку ОТГ.

Виокремлено пріоритетні напрями взаємодії держави, бізнесу та населення через підвищення конкурентоспроможності пошукачів роботи, поліпшення якості життя населення за рахунок структурних змін в економіці. Визначено, що основними напрямами діяльності моделі щодо подолання безробіття і, тим самим, підвищення працевлаштування є такі: формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб економіки та ситуації на ринку праці; збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць; підвищення якості робочої сили; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості. Доведено, що для підвищення рівня працевлаштування населення з боку держави необхідно узгодження навчальних програм підготовки спеціалістів із сучасних технологій з державними програмами стимулювання інноваційної діяльності підприємств та інвестиційними програмами розвитку. Визначено, що необхідним також є узгодження в часі діяльності закладів вищої та середньої спеціальної освіти (з урахуванням часу підготовки та перепідготовки кадрів) стосовно обсягів підготовки кадрів за рівнями та категоріями з потребами конкретних підприємств за фактом і на перспективу.

Визначено особливості формування бюджету об'єднаних територіальних громад (ОТГ). Встановлено, що бюджети громад, які не об'єдналися, не отримують міжбюджетних трансфертів із державного бюджету. Визначено, що ради ОТГ мають право здійснювати місцеві запозичення до бюджетів ОТГ - як місцеві, так і внутрішні, зокрема шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій. Проаналізовано бюджети громад Харківського регіону, визначено бюджети цих громад. Встановлено норми бюджетних витрат згідно з чинним законодавством. Виокремлено перелік дохідних джерел бюджетів об'єднаних територіальних громад. Визначено, що сукупні власні доходи об'єднаної територіальної громади Харківського регіону за 2018 рік на 11 % перевищили планові призначення. Обгрунтовано, що фінансові надходження до територіальних громад спрямовуються на розвиток інфраструктури та соціального забезпечення громади. Обгрунтовано, що для збільшення доходності громад необхідним є розробка відповідних заходів.

Розглянуто основний інструментарій позиціонування територіальних громад європейських країн. Проаналізовано досвід позиціонування територій з урахуванням процесу децентралізації влади. Визначено, що для підвищення рівня позиціонування територіальних громад використовується процес брендингу територій. Встановлено, що європейські країні в питаннях позиціонування та брендингу своїх територій більшу увагу приділяють саме бренду міста, виокремлюючи при цьому ряд ключових позицій, за якими кожне з міст має вищу позицію. Визначено, що для підвищення рівня позиціонування територіальних громад необхідні розробки та впровадження комплексної системи заходів органами місцевого самоврядування в партнерстві з іншими зацікавленими особами. До таких заходів належать: розробка стратегії розвитку; виявлення місцевих переваг та унікальних територіальних ознак; розробка ефективної маркетингової стратегії; розвиток місцевої інфраструктури; поширення освітніх програм; створення організаційних структур з маркетингу; формування партнерств; створення ефективної інформаційно-комунікаційної мережі.

Розглянуто основний інструментарій позиціонування територіальних громад європейських країн. Проаналізовано досвід позиціонування територій з урахуванням процесу децентралізації влади. Визначено, що для підвищення рівня позиціонування територіальних громад використовується процес брендингу територій. Встановлено, що європейські країні в питаннях позиціонування та брендингу своїх територій більшу увагу приділяють саме бренду міста, виокремлюючи при цьому ряд ключових позицій, за якими кожне з міст має вищу позицію. Визначено, що для підвищення рівня позиціонування територіальних громад необхідні розробки та впровадження комплексної системи заходів органами місцевого самоврядування в партнерстві з іншими зацікавленими особами. До таких заходів належать: розробка стратегії розвитку; виявлення місцевих переваг та унікальних територіальних ознак; розробка ефективної маркетингової стратегії; розвиток місцевої інфраструктури; поширення освітніх програм; створення організаційних структур з маркетингу; формування партнерств; створення ефективної інформаційно-комунікаційної мережі.

Проаналізовано світовий досвід європейських країн щодо децентралізації влади, а також світові етапи місцевого економічного розвитку. Виокремлено особливості перебікання процесу децентралізації в різних країнах. Визначено основні складнощі, з якими стикалася держава у процесі реформування адміністративного устрою. Встановлено, що процес децентралізації під впливом глобалізації економіки передбачає розширення розмірів і форм міжнародних економічних зв'язків, відкриває доступ до великого капіталу та ресурсів, технологій та ринків, призводить до поглиблення взаємозалежності між територіями в різних країнах світу. Встановлено, що економічний добробут громади неможливий без розвитку місцевої економіки, що доводить необхідність децентралізації влади задля зміцнення конкурентних позицій територій країни.

Розглянуто основні методики, які найчастіше використовуються для оцінки розвитку регіонів. Мета роботи - аналіз найбільш використовуваних методик оцінки соціально-економічного розвитку регіонів. Виокремлено основні недоліки та переваги наведених методик. Визначено, який методичний підхід слід використовувати в тому чи іншому разі, залежно від цілей методичного аналізу розвитку регіонів. Визначено, що в європейських країнах одержав поширення метод аналізу конкурентоспроможності регіонів, який включає аналіз ресурсного потенціалу і географічних особливостей регіону. Встановлено, що в сучасних методиках оцінки соціально-економічного розвитку регіонів використовується набір показників, які розраховано на базі офіційної статистичної інформації та законодавчої бази. Заслуговує на увагу методика оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, яка заснована на розрахунку інтегральних показників по всій сукупності показників, а також в окремих групах (демографія, зайнятість, виробництво, медичне обслуговування та інші).

Досліджено причинно-наслідкові зв'язки існування диспропорцій в соціально-економічному розвитку регіонів країни та визначено основні заходи щодо подолання існуючих диспропорцій за окремими напрямами з урахуванням системних трансформацій в сучасній економіці країни. Розглянуто основні диспропорції в регіональному розвитку України. Визначено критерії регіональних диспропорцій. Встановлено, що найбільші диспропорції в регіональному розвитку відбуваються за показниками валового регіонального продукту, зовнішньоекономічної діяльності. Виокремлено регіони-лідери й аутсайдери за соціально-економічним розвитком за обраними показниками. Визначено, в яких основних регіонах за останні роки відбулося збільшення технопарків і створено найбільшу кількість підприємств. Запропоновано основні заходи щодо зменшення диспропорцій регіонального соціально-економічного розвитку в сучасних умовах системних трансформацій в економіці. Запропоновано заходи щодо регіонального розвитку. Виділено пріоритетні напрями соціально-економічної політики на рівні місцевого самоврядування на основі розвитку малого підприємництва, для реалізації якого доцільним є запровадження відповідних норм у програма розвитку та заходів державного управління. Встановлено, що необхідне створення інфраструктурного забезпечення щодо сприяння розвитку підприємницьких бізнес-ініціатив на основі отримання малими підприємствам мікрокредитів для розвитку своєї справи. Визначено, що одним із напрямів зовнішньоекономічного розвитку регіонів є використання їх граничного потенціалу й експортно орієнтованого виробництва. Встановлено, що для покращення фінансової спроможності громад необхідним є упорядкування міжбюджетних відносин, формування дієвої фіскальної бази на основі місцевих бюджетів та залучення небюджетних ресурсів.

Проаналізовано особливості визначення втрат, яких зазнала держава з початком бойових дій на території України. Визначено основні напрями, за якими отримано найбільше руйнування об'єктів інфраструктури та житлового фонду. Здійснено регіональний огляд щодо руйнації об'єктів інфраструктурного забезпечення з виокремленням ступеня завданої шкоди. Досліджено ступінь завданої шкоди та руйнації за різними сферами суспільного життя. Виокремлено особливості здійснення оцінки руйнації в повоєнний період. Визначено пріоритетні напрями щодо повоєнної відбудови держави. Зазначено, що відновлення пошкодженого виробництва або відбудова нових виробничих потужностей повинна базуватися на принципах Індустрії 4.0 з урахуванням цифровізації та напрямів сталого розвитку регіонів. Проаналізовано стан міграційних потоків з виокремленням регіонального розподілу внутрішньо переміщених осіб. Виокремлено основні проблеми, які виникають у регіонах з великою кількістю внутрішньо переміщених осіб, вирішення яких повинно базуватися на відновленні інфраструктури для повернення населення в регіони постійного проживання. Означено, що в умовах війни була необхідна зміна морських маршрутів для перевезення продукції сільського господарства та інших товарів, що призвело до збільшення ціни на такі перевезення через зміни умов квотування, контрактів, обсягів перевезення та ризики. Обгрунтовано посталу необхідність перевезення товарів через країни Європи за допомогою авто- та залізничних перевезень, що призводить до збільшення навантаження на автодорожні шляхи західних регіонів держави. Визначено, шо в період військової агресії для підтримки України з боку європейських країн було здійснено ряд заходів щодо спрощення логістичних перевезень з території нашої держави за рахунок здійснення двосторонньої співпраці в питаннях формування зручних логістичних коридорів та вирішення техніко-організаційних питань. Зроблено висновок, що загалом відновлення держави повинно базуватися на довгостроковій перспективі сталого розвитку та інтеграції в європейський простір, що має відбиватися на всіх сферах суспільного життя.

Проаналізовано структуру інституціонального забезпечення територіальної організації господарства України. Виокремлено особливості здійснення своїх повноважень територіальними громадами та регіональними органами влади в умовах військової агресії. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Досліджено склад інституціонального забезпечення територіальної організації господарства України. Визначено основні проблеми, з якими зіштовхнулися територіальні громади різних регіонів після повномасштабного вторгнення з боку росії. Визначено, що в період бойових дій більшість населення окупованих і прифронтових регіонів вимушені були тимчасово змінити своє місце проживання як у межах держави, так і виїхати за кордон. За період проведення воєнних дій відбулося значне зниження рівня валового внутрішнього продукту та обсягів реалізації промислової продукції, що негативно вплинуло на економічний стан держави. Такі тенденції пояснюються тимчасовою окупацією промислових регіонів та руйнуванням промислових об'єктів. Досліджено діяльність державних і регіональних органів влади в питаннях сприяння економічному розвитку та соціальної підтримки населення в період воєнних дій. Обгрунтовано, що для повноцінного відновлення зруйнованих територій необхідно створити відповідні умови на інституційному рівні, які б сприяли забезпеченню прозорості, відкритості, ефективності запроваджуваних заходів. Установлено, що вжиття заходів з відновлення не реалізується в повному обсязі через безпекову ситуацію на багатьох напрямах. Основна проблема - це велика кількість замінування територій, що становить загрозу життю населення, тому ні житловий фонд, ні промислові об'єкти не можуть відновлюватися на таких територіях до їх повного розмінування. Виокремлено загальні напрями розвитку інституціонального забезпечення територіальної організації господарства в умовах повоєнного відновлення країни. Обгрунтовано, що залучення міжнародних грантів, підтримки міжнародних фондів та програм щодо розвитку малого та середнього бізнесу допомагає здійснювати розвиток такого підприємництва в західних регіонах країни, оскільки внутрішньо переміщені особи змогли відкрити там підприємства, тим самим підтримуючи економіку регіону та соціальну складову.