Розглянуто традиції вивчення соціального феномена "молодіжна субкультура" у західній та вітчизняній літературах. На підставі даних соціологічних досліджень, що проводились у Південноукраїнському регіоні, висвітлено проблеми соціального самопочуття, ціннісних орієнтацій, самореалізації покоління, яке вступає у суспільне життя наприкінці ХХ та початку ХХІ ст. Ключові значення нового світорозуміння молодіжних когорт зосереджено на співставленні професії та кар'єри, етнічної та соціокультурної ідентифікацій, ризику та стабільності у стратегіях життя, взаємовідносинах з батьківським і прабатьківським поколіннями.

Рассмотрена эволюция содержательных смыслов толерантности в контексте социогуманитарных исследований. Обоснована форма проявления феномена в качестве пограничной определенности других, более устойчивых и институционально оформленных структур. Обсуждены концептуальные подходы к изучаемому феномену, операциональные эквиваленты "отношений толерантности" и "моделей толерантности". На примере эмпирических исследований этнических групп в социокультурной среде городов Львов, Одесса, Харьков раскрыты различия свойств толерантности и оценен характер структурных связей между заявленными для измерения единицами анализа.

Проанализирована категория "социальная идентичность" как переживания и осознания своей принадлежности к тем или иным социальным группам и общностям. Рассмотрены коммуникативные практики как механизмы формирования социальных идентичностей в современном социуме. Охарактеризован институциональный подход в оценке факторов социальной идентификации. Исследована природа взаимоотношений в сложных феноменах "этнической" и "гражданской" идентичности, предполагающий некое определение границ, которые позволяют сохраняться и воспроизводиться обоим феноменам. Особое внимание обращено на характер зависимости между понятиями "социальная идентичность" и "пространство", а также изменения, которые накладывает на процесс идентификации расширение пространства, в том числе формирование виртуального пространства.