Проаналізовано проблему визначення категорії "службова особа" в контексті законодавства у сфері запобігання корупції. Розглянуто, в яких межах і яка саме особа набуває статусу службової та може нести відповідальність. Наведено доктринальні позиції та проведено аналіз міжнародного та національного законодавства. З'ясовано, що категорія "службова особа" визначається по-різному у нормах кримінального та адміністративного права. Автором розроблено класифікацію службових осіб як суб'єктів відповідальності в контексті законодавства у сфері запобігання корупції. Сформовано пропозиції з удосконалення теоретичних засад щодо зазначеної проблеми.

Проведено комплексний історико-правовий аналіз антикорупційного законодавства в Україні. Сформовано й обгрунтовано етапізацію та періодизацію антикорупційного законодавства в Україні, проаналізовано нормативно-правові акти у визначених хронологічних межах. З'ясовано позитивні та негативні кроки у формуванні антикорупційного законодавства. Наведено головні доктрини і наукові позиції та проведено аналіз внутрішньодержавного та міжнародного законодавства. Розглянуто критерії класифікації становлення та розвитку антикорупційного законодавства України. З'ясовано, що на першому етапі основними законодавчими заходами подолання корупції були програми, плани, концепції, стратегії. Виявлено критичне ставлення влади до першого спеціального закону у сфері боротьби з корупцією. Визначено роль міжнародних антикорупційних актів, які стали частиною національного законодавства. Наведено приклади зацікавленості України в міжнародному співробітництві. Окреслено заміну парадигми з репресивних методів на превенційну роботу із залученням відповідних інститутів громадянського суспільства. Розглянуто межі і компетенцію органів державної влади у сфері боротьби з корупцією. Здійснено аналіз повноважень Національного агентства з питань корупції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань та Вищого антикорупційного суду. Зазначено, що Національне агентство з питань корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізацію державної антикорупційної політики. З'ясовано, що найважливішим нормативно-правовим актом із точки зору формування засад діяльності держави в антикорупційній сфері стала Антикорупційна стратегія на 2014 - 2017 рр. Перенесено класичні гілки влади на антикорупційні інституції. Запропонована автором модель може бути використана для подальших наукових розроблень у сфері державного будівництва.

Здійснено комплексне історико-правове дослідження спадкового права в Україні за радянських часів: визначено стан розробки проблеми, джерельну базу, методологічні та теоретичні засади дослідження, сформульовано дефініцію "радянського спадкового права", проаналізовано процес становлення спадкового права в Україні в 1917 - 1921 рр. та його розвиток у наступні радянські та пострадянські часи (1921 - 2003 рр.). На основі наукових досягнень цивілістики тих років, Цивільних кодексів УСРР 1922 р., УРСР 1963 р., інших нормативно-правових актів і практики реалізації спадкових норм визначено змістову специфіку радянського спадкового права в роки: "воєнного комунізму" (1917 - 1921рр.), НЕПу (1921 - 1929 рр.), "перемоги соціалізму" та сталінських репресій (1930-ті рр.), Другої світової війни та після неї (1940 - середини 1950 рр.), "Хрущовської відлиги" (середини 1950-х - середини 1960-х рр.), побудови "розвиненого соціалізму" (середини 1960-х - середини 1980-х рр.), "Перебудови" (1985 - 1991 рр.) та першого пострадянського десятиліття (1991 - 2003 рр.). Узагальнено досвід правового регулювання спадкових відносин на цих етапах, внесено практичні пропозиції щодо вдосконалення сучасного українського спадкового права.