Розроблено стратегію вокально-сценічної інтерпретації, виявлено й описано її складові, визначено етапи в процесі роботи над твором. Розглянуто типологічні риси жанру моноопери XX ст., на їх основі здійснено корекцію алгоритму створення вокально-сценічної інтерпретації. В плані жанрової генези окреслено магістралі, які визначають напрям і особливості становлення жанру і обумовлюють специфіку композиторського рішення (комплекс жанрових ознак, що становить неповторність моноопер). Досліджено категорію персонажної особистості стосовно жанру моноопери, виявлено її значущість в процесі вокально-сценічної інтерпретації. Розглянуто явище поліперсонажності й особливості його прояву в моноопері. Проведено розгорнутий аналіз моноопер Ф. Пуленка "Голос людський" і В. Губаренка "Листи кохання" згідно зі сформульованими етапами вокально-сценічної інтерпретації: виявлено специфіку персонажної особистості їх героїнь, досліджено закономірності драматургії творів, розкрито специфіку їх часових параметрів. Проаналізовано особливості розвитку вокальної інтонації відповідно до розгортання змістовно-смислового плану, виявлено специфіку інтонаційного фонду вокальних партій, закономірності розвитку інтонації. На прикладі постанов різних театрів та виконавських версій визначено основні напрямки вокально-сценічної інтерпретації.