Наведено дані про поширеність, етіологічні чинники та основні етапи формування аортального стенозу. Проаналізовано можливості традиційних та сучасних методів діагностики: дво- і тривимірної трансторакальної та черезстравохідної ехокардіографії, стрес-ехокардіографії, тканинної допплерографії та спеклтрекінг ехокардіографії. Представлено сучасні рекомендації щодо хірургічної корекції аортального стенозу. Описано можливості зворотного ремоделювання лівого шлуночка і впливу на прогноз після протезування аортального клапана.

Цель работы - оценить в реальной практике клинические характеристики пациентов с аортальным стенозом (АС), отобранных для операции протезирования аортального клапана (АК) в зависимости от наличия атеросклероза венечных артерий (ВА). В "срезовом" одноцентровом исследовании проанализировали данные, полученные при клинико-инструментальном обследовании 82 пациентов с выраженным АС, последовательно подготовленных для операции протезирования АК. Среди них 55 (67,1 %) - с изолированным АС, 27 (32,9 %) - с АС в сочетании с ишемической болезнью сердца и стенозирующим атеросклерозом ВА. Группа пациентов с АС и сопутствующим атеросклерозом ВА характеризовалась более старшим возрастом, более частым выявлением артериальной гипертензии 2 - 3-й степени, стенокардии напряжения III - IV функциональных классов, сопутствующего сахарного диабета и дисфункции почек. В то же время, у пациентов с изолированным АС наблюдали более выраженные структурно-функциональные изменения левого желудочка, обусловленные собственно пороком сердца. Выводы: полученные результаты отражают значительное несоответствие между реальной практикой ведения пациентов с АС и существующими согласованными рекомендациями и свидетельствуют, в частности, о слишком позднем направлении пациентов с изолированным АС на протезирование АК.

Мета роботи - оцінити клініко-ехокардіографічні предиктори поліпшення систолічної функції серця в пацієнтів з аортальним стенозом (АС) і зниженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) після протезування аортального клапана (ПАК). В одноцентровому дослідженні проаналізували дані, одержані при обстеженні 72 пацієнтів з вираженим АС і систолічною дисфункцією ЛШ (ФВ ЛШ менше 45 %), послідовно відібраних для ПАК з аортокоронарним шунтуванням (АКШ) або без АКШ. Середній вік пацієнтів становив 62 (нижній - верхній квартилі 34 - 79) роки. Всім пацієнтам до операції провели клінічне та інструментальне дослідження, зокрема трансторакальну ехокардіографію і коронаровентрикулографію. Прооперованих пацієнтів ретроспективно розділили на дві групи: 48 (66,7 %) осіб, у яких ФВ ЛШ у ранній період після операції зросла більше ніж на 30 %, та 24 (33,3 %) - менше ніж на 30 %. У 21 (29,2 %) пацієнта ПАК поєднувалося з АКШ. Висновки: медіана ФВ ЛШ у пацієнтів з АС і систолічною дисфункцією ЛШ після ПАК збільшилася з 29 до 43 %. За умови правильного відбору пацієнтів з АС та зниженою ФВ ЛШ для оперативного втручання вже в ранній післяопераційний період можна сподіватися на підвищення ФВ ЛШ більш ніж на 30 %. Критичний АС зі зниженою ФВ ЛШ, зокрема низькопотоковий, низькоградієнтний АС, не повинен розглядатися як самостійне обмеження до виконання операції ПАК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.110.508 + Р457.345.1-99

Рубрики:

Хірургічне лікування набутих вад серця і магістральних судин

Операції на серці, серцевій сумці і магістральних судинах

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.110.508

Рубрики:

Хірургічне лікування набутих вад серця і магістральних судин

Шифр НБУВ: Ж100823 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель работы - определить предикторы регресса гипертрофии левого желудочка (ГЛЖ) у пациентов с критическим аортальным стенозом (АС) после протезирования аортального клапана (ПАК). В одноцентровом исследовании проанализированы результаты проспективного наблюдения, проведенного у 119 пациентов с АС, последовательно обследованных до и через 6 - 12 месяцев после операции ПАК. Среди них было 74 (62,2 %) мужчины и 45 (37,8 %) женщин, медиана возраста - 63 года (квартили 56,5 - 72,0 года). Всем пациентам до операции провели клиническое, лабораторное и инструментальное исследование, в том числе трансторакальную эхокардиографию и коронаровентрикулографию. В зависимости от динамики индекса массы миокарда левого желудочка (ИММЛЖ) через 6 - 12 месяцев после ПАК всех пациентов ретроспективно разделили на две группы: у 52 (43,7 %) пациентов относительное уменьшение показателя ИММЛЖ после операции составило от 0 до 30 %, а у 67 (56,3 %) - более 30 % (максимально - на 63 %). Медиана относительного снижения ИММЛЖ через 6 - 12 месяцев после ПАК составила 32,31 % (квартили 23 - 40 %). Пациенты с меньшей динамикой ИММЛЖ отличались более частым выявлением сопутствующей артериальной гипертензии, стенокардии напряжения и большим количеством гемодинамически значимых стенозов венечных артерий. Группа пациентов с большим регрессом ГЛЖ, характеризовалась большим объемом левого предсердия, большим ИММЛЖ, меньшей исходной фракцией выброса левого желудочка (ФВЛЖ), более высоким индексом Tei, низкими показателями MAPSE и систолической волны s, большей продолжительностью корригированного интервала QT. По данным многофакторного анализа, предикторами более выраженного регресса ГЛЖ оказались исходные ИММЛЖ, ФВЛЖ, митральная регургитация, продолжительность корригированного интервала QT, а также отсутствие сопутствующего многососудистого поражения венечных артерий. Точность предсказания группы со слабой динамикой ИММЛЖ составила 73,3 %, с выраженной - 79,7 %, общая точность модели - 76,9 %. Выводы: выраженность уменьшения ИММ ЛЖ является одним из важнейших индикаторов длительного эффекта ПАК у пациентов с критическим АС. Исходные ИММЛЖ, ФВЛЖ, митральная регургитация, продолжительность корригированного интервала QT и отсутствие сопутствующего многососудистого поражения венечных артерий являются независимыми предикторами более выраженной динамики ИММЛЖ после ПАК через 6 - 12 месяцев.

Мета роботи - оцінити безпосередні результати реконструкції аортального клапана за методикою Озакі, проаналізувати найбільш важливі аспекти періопераційного ведення цих пацієнтів. З грудня 2016 р. до серпня 2017 р. у ДУ "Інститут серця МОЗ України" проведено 40 операцій Озакі. Серед пацієнтів був 21 (52,5 %) чоловік. Середній вік хворих становив (66 +- 11) років. У 14 (35 %) хворих виявлено двостулковий аортальний клапан. Більшість пацієнтів мали III (23 (57,5 %) особи) та IV (10 (25 %) осіб) функціональний клас за NYHA. Середній піковий градієнт тиску на аортальному клапані становив (92,5 +- 35,0) мм рт. ст., середній діаметр кільця аортального клапана - (22,5 +- 2,4) мм. Хірургічна техніка полягає у заміні кожної зі стулок патологічного нативного аортального клапана на нову. Матеріалом для стулок в усіх випадках був автоперикард, оброблений глутаральдегідом. Розмір та форму нових стулок визначено за допомогою вимірювачів Озакі. Операцію Озакі успішно виконано в усіх пацієнтів. Смертності та серйозних ускладнень у післяопераційний період не зареєстровано. Недостатність аортального клапана була незначною, тривіальною, або ж її не було взагалі. Середній піковий градієнт тиску на аортальному клапані на момент виписування зі стаціонару становив (14,5 +- 2,3) мм рт. ст. Висновки: безпосередні результати застосування методики Озакі є перспективними і дозволяють рекомендувати методику до використання згідно з чинними клінічними рекомендаціями щодо біопротезів аортального клапана. Особлива цінність методу полягає в тому, що він надає змогу вирішити хірургічну проблему невідповідності "пацієнт - клапан". Для остаточного визначення місця методу Озакі в арсеналі засобів для корекції патології аортального клапана потрібні більш довготермінові результати післяопераційних спостережень, а також їх порівняння з такими при стандартних методиках.

У статті, присвяченій 40-річному ювілею кафедри функціональної діагностики Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, висвітлено досягнення, проаналізовано проблеми та перспективи післядипломної освіти лікарів з функціональної діагностики. Підкреслено необхідність подальшого оновлення нормативної бази, модернізації системи функціональної діагностики в Україні та підвищення якості підготовки лікарів суміжних спеціальностей з урахуванням досвіду європейських країн.

У дисертаційній роботі міститься узагальнення та нове вирішення наукового завдання - підвищення ефективності хірургічної корекції аортального стенозу (АС) зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) на підставі врахування вихідних клінічних характеристик, оцінювання змін структурно-функціонального стану міокарда та прогнозування результатів протезування аортального клапана. На основі одержаних результатів вивчення особливостей клініко-анамнестичних і ехокардіографічних характеристик пацієнтів із критичним АС, відібраних для протезування аортального клапана (ПАК), встановлено, що оцінка об’ємів і ФВ ЛШ свідчить про більшу вираженість ураження серця у пацієнтів з ізольованим АС. Менший приріст ФВ ЛШ після ПАК асоціювався з більшою вихідною частотою фібриляції передсердь і аортальної регургітації. Найпотужнішим предиктором сприятливої динаміки систолічної функції ЛШ на фоні критичного АС у післяопераційному періоді через 6 - 12 місяців була вихідна ФВ ЛШ. Проаналізовані показники глобального поздовжнього стрейна свідчать про більш виражені його вихідні зміни та більшу сприятливу динаміку у пацієнтів з АС і зниженою ФВ ЛШ, порівняно з пацієнтами зі збереженою ФВ ЛШ. Виявлено фактори, що дозволяють передбачати суттєве зменшення індексу маси міокарда ЛШ пацієнтів з АС після операції.

2022 р. особливий для розвитку світової кардіології: відзначаються дві важливі події, а саме 40-річчя першої черезшкірної ангіопластики, проведеної Andreas Gruentzig (Швейцарія) у вересні 1977 р., та 20-річчя з моменту вперше успішно виконаної транскатетерної імплантації аортального клапана (TAVI) в людини. Без сумніву, ці дві методики змінили розвиток серцево-судинної галузі медицини на багато десятиліть потому. Поширення аортального стенозу як найчастішої набутої вади серця дає змогу зрозуміти важливість новітніх методів її корекції. Зростання поширеності застосування та зміни в показаннях до цієї операції потребують співпраці спеціалістів різних спеціальностей: кардіологів, кардіохірургів, анестезіологів-реаніматологів, перфузіологів, ревматологів, електрофізіологів тощо. Для впровадження методики в медичних закладах створюються окремі команди лікарів (Heart Team), які беруть участь не тільки в підборі пацієнтів, а й у виконанні TAVI. Накопичення досвіду, створення оптимальної конструкції та зменшення діаметра катетерів для доставки привели до зменшення частоти ускладнень і можливості застосування методу в групах пацієнтів з низьким ризиком. Мета публікації - огляд розвитку методу TAVI у світі, аналіз показань, протипоказань, ускладнень при виконанні цієї операції та її місця в останніх рекомендаціях Європейської асоціації кардіологів і Американської колегії кардіологів.