Виявлено, що флуоресцентні характеристики досліджуваних сполук визначаються протіканням реакції внутрішньомолекулярного фотопереносу протона (ВМФПП). Отримано константи швидкості ВМФПП. Зроблено висновок: головним чинником, що визначає швидкість даної реакції, є збільшення кислотності протонодонорної групи під час переходу у збуджений стан. Знайдено зв'язок між характером перерозподілу електронної густини у фототаутомері та ефективністю його безвипромінювальної дезактивації. Визначено, що у дуже кислих розчинах фототаутомер утворюється внаслідок дисоціації гідроксигруп катіонних форм із протонованим оксазольним циклом.

З'ясовано, які фізичні та хімічні чинники визначають механізми взаємодії з ліпідними мембранами мембранних протеїнів і цистеїнових пептидів. Розширено можливості вивчення термодинамічних і кінетичних параметрів взаємодій біологічно орієнтованих сполук (БОС) з ліпідними мембранами, зокрема пептид-ліпідної взаємодії цистеїнових і гідрофобних пептидів і протеїн-ліпідної взаємодії мембранних протеїнів, а також фізичних і хімічних властивостей та структури ліпідних мембран і БОС шляхом розробки та впровадження нових методологічних підходів і методів оптичної спектроскопії. Вивчено природу й ефективність первинних фотофізичних і фотохімічних процесів, що відбуваються у збудженому стані деяких флуоресцентних зондів, здатних до флуоресценції фізіологічно-активних сполук і мічених органічними флуорофорами БОС.

Проведено дослідження стану ліпідного бішару мембран ентероцитів щурів за умов перебігу хронічного гастроентероколіту. Для дослідження було використовувано флуоресцентні зонди - орто-гідроксипохідні оксазолу, молекули яких нековалентно зв'язуються з мембранами клітин і реагують на зміни мікрооточення. Встановлено, що в ході перебігу хронічного карагінан-індукованого гастроентероколіту відбувається збільшення гідратованості полярних ділянок мембран ентероцитів, що свідчить про активацію апоптозу ентероцитів. Показано, що флуоресцентний зонд (2-(2'-OH-феніл)-5-феніл-1,3-оксазол) може бути використаний як індикатор для детекції апоптозу ентероцитів.

Мета дослідження - оцінка стану ліпідного бішару мембран еритроцитів у разі загострення хронічного гнійного риносинуситу (ГРС). Флуоресцентні зонди O1O, O6O і PH7-орто-гідроксипохідні оксазолу, молекули яких нековалентно зв'язуються з мембранами клітин і реагують на зміни мікрооточення, використовували під час проведення експерименту. Проведено вимірювання флуоресценції зондів у суспензіях еритроцитів пацієнтів з ГРС у стадії загострення та здорових людей з викривленою носовою перегородкою, які сформували контрольну групу. Розвиток патологічного процесу, що досліджується, не супроводжується змінами в ділянці локалізації зондів O1O і O6O. Разом з тим, у разі загострення хронічного ГРС спостерігається зменшення кількості молекул найбільш гідрофобного зонда PH7, які зв'язалися з мембраною еритроцита за 1 год інкубації, що свідчить про зменшення швидкості зв'язування цього зонда з мембраною. Висновки: у пацієнтів із ГРС у стадії загострення не відбувається змін у ділянках гліцеринових залишків фосфоліпідів, карбонільних груп фосфоліпідів і жирнокислотних ланцюжків фосфоліпідів мембран еритроцитів. Результати, одержані в разі застосування найбільш гідрофобного зонда, надають змогу зробити припущення, що внаслідок розвитку запального процесу відбувається збільшення гідратації найбільш полярної ділянки мембрани еритроцита: ділянці полярних головок фосфоліпідів.