Досліджено поетику жанрово-композиційної специфіки романного триптиха Р.Іваничука "Вогненні стовпи" у контексті жанрової системи історичної прози митця. Висвітлено історичні умови становлення та розвитку творчості історичного белетриста у типологічному аспекті прози II половини XX ст. Визначено способи організації образної системи твору. Установлено його місце у стилетворчій структурі історичної белетристики Р.Іваничука. Значну увагу приділено особливостям жанрових моделей історичного роману, а саме: легенди, притчі, реквієму, які є складовими романного триптиха. З'ясовано значення авторських жанрових визначень у смисловому навантаженні твору. Розглянуто мистецьку реалізацію історичного конфлікту роману у створенні антитетичних моделей художніх світів, а саме: українського та "совєтського".

Розглянуто витоки становлення та шляхи розвитку романістики Р. Іваничука. В контексті жанру історичного роману досліджено поетику "Вогнених стовпів". Увагу акцентовано на способах організації образної системи твору, що покликана, за художнім задумом автора, подолати стереотипні ідеологеми тоталітарного режиму. Визначено місце роману в стилетворчій структурі історичної белетристики прозаїка.

Здійснено системне дослідження української експериментальної прози XX - початку XXI ст. в історико-культурній та жанрово-стильовій перспективі. Парадигму експериментальної прози розглянуто на структурно-семантичному рівні, зокрема як експериментальну виокремлено прозу 1920-х рр., "химерну", андеграундову, трансгресивну прозу. Увагу приділено активізації міжмистецької взаємодії в полі художнього експерименту аж до повноцінного функціонування візуального образу (комікс, графічний роман, артбук) і динамізації переходу тексту із друкованої площини до цифрового простору (мультимедійні проекти, інтерактивні книги-ігри, відеоігри). Охарактеризовано експериментальні стратегії української еміграційної прози.

Вперше цілісно досліджено українську експериментальну прозу XX - початку XXI ст. як багатовимірне та неоднозначне літературне явище в історико-культурній та жанрово-стильовій перспективі. Акцентовано увагу на генезі вивчення проблеми "художнього експерименту" та "експериментальної прози" в українському та зарубіжному літературознавчому дискурсі. Парадигму експериментальної прози структуровано та систематизовано через ретельний аналіз численних авторських художніх експериментів, спрямованих на випробовування кордонів літератури, вихід за межі мистецтва слова з метою проектування найефективнішої на найефектнішої читацької рецепції, зокрема як експериментальна виокремлюється проза 1920-х рр., "химерна", андеграундова, трансгресивна проза; акцентується активізація міжмистецької взаємодії (медіакомбінація "вербальний - візуальний образи") в полі художнього експерименту аж до повноцінного функціонування візуального образу (комікс, графічний роман, артбук) та динамізація переходу тексту із друкованої площини до цифрового простору (мультимедійні проекти, інтерактивні книги-ігри, відеоігри).