Робота присвячена дослідженню еволюції стилю жанру байки, головним чином її віршованого різновиду, яке проведено на матеріалі німецьких байок XIII-XX ст., від перших відомих текстів до сучасних текстів 1998-1999 років. Обгрунтовано необхідність та зроблено спробу застосування універсальної науки про саморозвиток - синергетики для дослідження жанру байки в еволюції. Універсальні поняття синергетики - нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання, компресія інформації тощо наповнюються конкретним змістом стилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру. Еволюція стилю байки розглядається як системний взаємозв'язок соціальних та стильованих атракторів. Зміни в стильових рисах та в стилістичних засобах розглядаються відповідно до соціальних замовлень суспільства.

На основі лінгвостилістичної інтерпретації текстів за стильовими рисами проаналізовано індивідуальний стиль двох представників байкової літератури ХІХ ст. Запропоновано фрагмент еволюційно-стилістичного дослідження віршованої байки у німецькій літературі. Аналіз здійснено з метою визначення місця байок даного періоду на загальній лінії еволюції стилю. Байки окремих поетів класифіковано за належністю до стильових архетипів.

Розкрито значення найбільш уживаних сучасних термінів сільськогосподарської техніки українською мовою, викладено їх англійські відповідники. Запропоновано правила перекладу типових граматичних конструкцій і відтворення українських власних назв засобами англійської мови. Наведено таблицю переводу англо-американських одиниць вимірювання у метричну систему.

Дано толкование наиболее употребляемых терминов сельскохозяйственной техники, приведены их английские аналоги. Изложены правила перевода типичных грамматических конструкций и представления украинских собственных названий средствами английского языка. Приведена таблица перевода англо-американских единиц измерения в метрическую систему.

Встановлено концептуальні засади еволюційно-стилістичної парадигми у лінгвостилістичних і літературознавчих дослідженнях, а саме у стилістиці байки як жанру та типу тексту, які базуються на системно-структурному та синергетичному підходах. Еволюцію стилю німецької байки досліджено з погляду теорії самоорганізації систем. З'ясовано, що синергія стилю обіймає всі рівні системи "соціально-мовленнєве середовище - мова - байка - стиль - архетип". Проаналізовано еволюцію стилю німецької віршованої байки протягом 8 сторіч з виокремленням декількох епох: Середньовіччя, Гуманізму, Реформації, Бароко, Просвіти, XIX та XX ст. Запропоновано базову модель еволюції стилю й відповідні моделі за епохами, в яких враховуються головні соціальні, тематичні, стильові атрактори та відповідні стилістичні засоби, а також стильові риси. Розроблено еволюційно-стильову типологію байки: виокремлено головні стильові архетипи, які складалися й еволюціонували протягом сторіч та існують і в наш час: риторично-стислий, поетично-розважальний, соціально-критичний, дитячої та юнацької байки, жартівливо-комічної байки, сучасної абстрактно-інтелектуальної байки з глобалізованим образно-символічним значенням. Здійснено стилістико-порівняльний аналіз еволюції німецької, української та російської байок, у процесі якого застосовано розроблену методику класифікації образів-символів за їх семантичною ємністю та методику виокремлення й опису стильових архетипів. З'ясовано, що еволюція стилю німецької, української та російської байок відбувається за однаковими літературознавчими законами.

Висвітлено актуальні питання педагогічної думки. Наведено теоретичне обгрунтування специфіки процесу формування толерантних відносин студентів у полікультурному середовищі ВНЗ. Викладено результати експериментального дослідження особливостей упровадження інформаційно-комунікаційних технологій. На основі здобутків лінгвістики та методики висунуто й експериментально підтверджено гіпотезу, згідно з якою здатність студентів здійснювати критичне слухання лекцій з використанням навичок критичного мислення забезпечується за умови поєднання лектором комунікативних стратегій інформування та аргументації із сугестією. Висвітлено погляд на проблему вмінь та навичок, які повинен мати випускних університету в XXI ст. Розглянуто сучасні мовознавчі теорії. Викладено теоретичні положення та рекомендації щодо застосування теорії імплікатур у методиці викладання німецької мови. Показано особливості застосування когнітивних моделей у теоретичному курсі лексикографії англійської мови та практичному курсі аналітичного читання. З позицій когнітивно-дискурсивного підходу розглянуто поняття фрейму як інструменту пізнання, що структурує дійсність, яку сприймає людина. Запропоновано новий підхід до наукового розгляду ептонімів як складних когнітивно-комунікативних утворень.

Досліджено англомовну прозову байку в єдності лінгвостилістичних, лінгвопрагматичних і лінгвокогнітивних аспектів. Системний підхід дозволяє дослідити процес самоорганізації дискурсу англомовної прозової байки, виявити синергетичні засади прагмастилістичних характеристик байки, вивчити її композиційно-стилістичну і композиційно-мовленнєву структуру, стильові риси, образи-символи, концепти. Акцентовано увагу на специфіці концептуального представлення тематики байок у англомовних авторів. Досліджено текстові концепти байок та їх фреймову розгортку. Описано механізм створення сатиричних кодів та кодів іносказання в байці, а також мовленнєві стратегії, які базуються на цих кодах. Вперше для англомовної прозової байки визначено синергетичний механізм створення підтексту шляхом його поляризації із текстом.

Досліджено німецькомовну притчу в єдності лінгвостилістичних, лінгвопрагматичних і лінгвосинергетичних аспектів. Системний підхід дозволив виявити опозицію автологічного й експресивного стилю притчі, дослідити її композиційно-стилістичну структуру, мовленнєву реалізацію стильових рис і прагматичних функцій, образи-символи, лексико-синтаксичні засоби виразності на тлі переважно автологічного стилю мовлення, а також типи висунення - конвергенцію, зчеплення, ошукане очікування, антитезу як стилістичні прийоми експресивності та цілісної організації тексту. Акцентовано увагу на специфічних цілях притчі, які реалізуються у мовленнєвих стратегіях. Надано визначення дискурсу притчі, яке встановлює її комунікативно-прагматичний та жанровий статус, духовно-символічну природу. Вперше для німецькомовної притчі визначено синергегичний механізм створення підтексту шляхом протиставлення актуального членування тексту та надфразової єдності.

Досліджено німецькомовний шванк у системній єдності когнітивних і прагмастилістичних аспектів. Завдяки системному підходу, що поєднує когнітивні стилістичні та прагматичні чинники, виявлено багатство вимірів шванку: наявність авторських мовленнєвих стратегій для реалізації цілей шванку, створення концептів у текстах і рівні розуміння тексту, а також композиційно-стилістичні особливості. Композицію шванку розглянуто як лінгвостилістичне явище, в якому корелюють рівні композиції, композиційно-мовленнєві форми, стильові риси та їх мовленнєва реалізація. Для аналізу текстових концептів шванку розроблено нову оригінальну методику. Наведено авторське визначення дискурсу шванку, що встановлює його комунікативно-прагматичний і жанровий статус, а також його духовно-символічну сутність.

Представлено основні напрями синергетичних досліджень у філології, закладені українськими лінгвістами: синергетика тексту і дискурсу, синергетика словотворення, діахронічна лінгвосинергетика, синергетика поетичного ідіолекту і медійного дискурсу. Базові поняття синергетики використано для виявлення механізмів самоорганізації у мовній системі і дискурсі та синергії літературних творів. Описано передумови самоорганізації у мові та мовленні, у літературних текстах на рівні, що дає змогу застосовувати для подальших досліджень увесь інструментарій синергетичної парадигми і виявити конкретні механізми самоорганізації в об'єктах вивчення лінгвістики та філології у цілому.

Наведено результати системного філологічного дослідження художнього дискурсу на матеріалі німецької байки та інших малих форм, здійснене вперше в Україні. Структуру і зміст жанру вивчено в контексті самоорганізації еволюційних процесів. До дослідження залучено синергетичну парадигму, яка поєднує лінгвостилістичний та літературознавчий підходи з урахуванням впливу середовища на еволюцію жанру. Таке багатоаспектне дослідження на значному фактичному матеріалі дозволяє продовжити дослідження в декількох напрямах, що відображено у монографії. Стосовно лінгвістики представлено всі основні поняття синергетики, що дає плідні, а іноді несподівані висновки щодо процесів самоорганізації жанру, дискурсу.