Досліджено еволюцію соло в оркестрі: розглянуто процес його формування, здійснено систематизацію, уточнено термінологію. Соло досліджено у теоретико-методологічному, історико- хронологічному й аналітичному аспектах. На прикладі творів таких західноєвропейських та українських композиторів XIX ст. , як Л. Бетховен, Г. Берліоз, Й. Брамс, К. Дебюссі, Г. Малер, М. Калачевський, Ф. Якименко та ін. доведено взаємозалежність еволюції соло та розвитку оркестру. Неоднакова роль соло зумовила виділення в історії оркестру двох фаз. Другу фазу, впродовж якої трансформація соло особливо значна, поділено на оркестрові концепції. Кожна із них - це чергова сходинка еволюції соло.

Наукова новизна отриманих результатів пропонованої дисертації полягає у тому, що в ній уперше: — ґенезу, становлення і розвиток інструментального концерту розглянуто у вимірі трансформацій західноєвропейського оркестру XVI 1-ХVIП ст.; — кореляцію між трансформаціями концертності (інструментальним кон¬цертом) й оркестром висвітлено як історично послідовний процес; — обґрунтовано безперервність і багаторівневість впливу еволюції концерту на розвиток оркестру та вплив модифікацій оркестру на концертування й інстру¬ментальний концерт; — аргументовано час формування оркестру у другій чверті XVII ст., а етап- ність його наступних змін (кінець XVII ст., середина XVIII ст.) пов’язано з моди¬фікаціями концерту; — простежено вплив історичних та соці оку льтурних подій на розуміння оркестру і концерту протягом ХУІІ-ХУІІІ ст.; — здійснено класифікацію концертів з позиції взаємин між солістом (солістами) і оркестром; — виявлено особливості оркестрування концертів И. Альбрехтсбергера, Ф. Е. Баха, Й. К. Баха, Ф. Бонпорті, Дж. Вачентіні, Ж. Леклера, Л. Лебренна, А. і Б. Марчелло, Н. Піччіні, Г. Рейттера, А. Фільцата ін. — уведено в науковий обіг понад 300 праць зарубіжних дослідників; — уведено в науковий обіг інструментальні концерти маловідомих компо¬зиторів (В. Бойса, Б. Галуппі, Дж. Джентілі, Ф. Дуранте, А. Лоллі, Р. Маджа, Ґ. Монна, Д. Стенлі, Й. Хайнікена та ін.). Уточнено: — іманентні ознаки видів інструментального концерту XVII—XVIII ст.; — кореляцію між термінологічним визначенням концерту і часом його створення; -— етапи становлення концертності протягом XVI—XVII ст., підходи до трактування терміна concerto і версії щодо його етимології. Набули подальшого розвитку положення про: — розуміння ролі оркестру як засобу музичної виразності в інструменталь¬ному концерті; — поняттєвий апарат, пов’язаний із концертністю, концертуванням, кон¬цертом; — методологічні підходи до аналізу інструментальних концертів. Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що завдяки комплексному дослідженню доведено кореляцію еволюційних процесів інстру¬ментального концерту та оркестру протягом XVII—XVIII ст., створено наукову базу для подальшого розгляду цієї взаємодії в музиці ХІХ-ХХІ ст. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх ви¬користання в закладах вищої і передвищої музичної освіти в навчальних курсах з історії світової музики та історії оркестрових стилів, музичної інтерпретації, аналізу музичних творів, музичної культурології, у спеціальних курсах із фаху для музикознавців, виконавців, диригентів, композиторів, ансамблевого й оркест¬рового класів. Результати дослідження можуть використовуватись у музично-ви¬конавській та композиторській практиці.