Досліджено філософсько-антропологічні засади персоналізму в сфері християнського вчення. На підставі грунтовного аналізу персоналістських концепцій XX ст. запропоновано визначення філософії особистості у контексті соціально-політичних, культурних і світоглядних позицій її розробників. Дану проблему досліджено на основі двох типів класифікації: відповідно до формування проблематики й основних концептів персоналізму та реалізації його практичних програм (класичний і посткласичний персоналізм) і залежно від загального характеру філософування та підходу до тлумачення особистісності (реалістичний, ідеалістичний, голістичний). Проведено аналіз таких фундаментальних понять, як "особистість" і "спільність". Досліджено особливості застосування даних термінів представниками різних типів персоналізму. Доведено, що переважна більшість теоретичних праць персоналістів, зокрема, сучасних, спрямована на реалізацію практичних цілей, розвиток кожної особистості та формування необхідних для цього суспільних інституцій і відносин.

Увагу приділено біоетичним аспектам цінності людської особи, проблемі пошуку критеріїв для регулювання тих медичних практик, які трактуються як повага чи замах на життя людини. З'ясовано філософсько-антропологічні та онтологічні засновки аргументації прибічників двох біоетичних концепцій — святості та якості життя — які сформувалися у цьому дискурсі. Дослідження демонструє, як наявність полеміки між прибічниками концепцій святості та якості життя, пошук ними відповіді на питання про природу цінності людського життя та способи вираження поваги до неї стає підставою для переосмислення проблем метаетики.