Досліджено соціокультурні чинники інституціоналізації українського підприємництва. З'ясовано становлення українського підприємництва у межах базових аспектів інституціоналізації. Досліджено соціокультурні чинники декларативних підприємницьких настанов сучасного українського суспільства. Визначено подібність та розбіжність моральних норм щодо економічної поведінки українців і європейських націй на підставі крос-культурного порівняння. Вивчено соціально-цивілізаційні перспективи розвитку підприємництва, визначені експертами. Сформульовано соціокультурні характеристики ставлення експертів до ділового ризику.

Проаналізовано соціокультурні чинники інституціоналізації підприємництва в Україні. Висвітлено становлення українського підприємництва в контексті базових аспектів інституціоналізації. Визначено соціокультурні чинники декларативних підприємницьких настанов сучасного українського суспільства, спорідненості та розбіжності моральних норм щодо економічної поведінки українців та європейських націй на підставі крос-культурного порівняння. Вивчено соціально-цивілізаційні перспективи розвитку підприємництва. Подано соціокультурні характеристики ставлення експертів до ділового ризику.

Висвітлено основні категорії соціології підприємництва, соціальні аспекти витоків сучасного підприємництва. Визначено чинники підприємницької діяльності, подано характеристику підприємницького ризику та сучасного підприємця в соціальному контексті. Розглянуто питання функціонування підприємницької організації, зародження та розвитку інституціоналізації підприємництва в Україні. Проаналізовано стан та динаміку соціальної легітимації підприємництва в суспільстві. Визначено нормативну саморегуляцію та соціальну ефективність підприємництва.

Проаналізовано роль власників великого капіталу в розвитку української економіки. Виявлено, що в більшості із сфер української економіки домінує національний приватний капітал, який є основою формування ВВП (60 - 65 %). Завдяки українським власникам великого капіталу стало можливе відновлення технологічних і коопераційних зв'язків між виробничими одиницями. Формування великого капіталу пов'язане переважно з чорною металургією та машинобудуванням. Однак останнім часом локомотивом української економіки стає аграрний сектор.

Проаналізовано процес формування бізнес-еліти в країнах Центральної Європи. Допущення іноземних інвесторів до масової приватизації державної власності зумовило феномен "капіталізму без капіталістів". Рушійними силами реформування економіки стали технократи та інтелектуали, оскільки вплив номенклатури був обмеженим. Нечисленна верства місцевих власників великого капіталу сформувалася внаслідок підприємницької діяльності, розвиваючи переважно нові для постсоціалістичних економік сектори.

Проаналізовано процес формування та відтворення соціальної верстви власників великого капіталу в Росії. Новий клас великих приватних власників шляхом непрозорої приватизації одержав у розпорядження великі ресурси і мав відносну незалежність від держави в 1990-х рр. Однак переважно номенклатурне походження власників великого капіталу стало перепоною до подальшої лібералізації економіки Росії. Це зумовило поступову втрату великими власниками їх суб'єктності в політичних та економічних перетвореннях.

Проаналізовано проблеми суб'єктності власників великого капіталу в постсоціалістичних перетвореннях. Розглянуто суб'єктність великих власників в економічній, політичній та соціально-гуманітарній сферах перехідного суспільства. Зазначено, що особливе ціннісно-нормативне оточення навколо процесів масової приватизації в Україні сприяло формуванню національного великого капіталу. На основі аналізу життєвих віх українських капіталістів окреслено демографічні й освітні характеристики, здійснено аналіз їх соціального походження. Визначено масштаби політичної залученості, з'ясовано специфіку соціальних інтересів, цінностей та стилів життя.

Проаналізовано стилі життя українських капіталістів. Великі власники України за допомогою символічного значення придбаних розкішних товарів чи ексклюзивних послуг прагнуть посилити свою соціальну суб'єктність. Демонстративне споживання українських капіталістів не наштовхується на рішучий спротив суспільства, оскільки в громадській думці домінує уявлення, що єдиним засобом досягнення життєвого успіху є гроші.

Проаналізовано політичні суб'єктності власників крупного капіталу в Україні. Наведено динаміку взаємовідносин української влади та крупного капіталу за умов постсоціалістичних перетворень. Одним із чинників формування особливого типу політичної суб'єктності власників крупного капіталу стало суспільно-політичне розмежування українського суспільства, залишаючи їх основними арбітрами за умов політичної нестабільності.

Проаналізовано проблему категоріального охоплення соціальної групи великих власників. Зазначено, що найбільш прийнятним є термін "капіталісти", яке має широкий вжиток у сучасній західній соціології. Водночас, цей термін у постсоціалістичних суспільствах має негативний та заідеологізований відтінок. Терміни "підприємець" і "буржуа" крім позначення бізнесових та класових аспектів соціальної стратифікації мають й інші значення, що може викликати термінологічну плутанину. Тому для позначення цієї групи можна користуватися терміном івласники крупного капіталуі, який адекватно відображає основні критерії операціоналізації цієї соціальної групи у постсоціалістичних суспільствах.

Розглянуто категоріальний аналіз поняття топ-менеджера у великому бізнесі. Виявлено основні виміри корпоративного управління, які вирізняють топ-менеджерів як соціальну групу. Володіння активами компанії виокремлює топ-менеджерів-власників та найманих топ-менеджерів. Вимір ієрархії в компанії виокремлює генерального директора, функціональних та лінійних топ-менеджерів. Топ-менеджери дочірніх компаній одночасно підпорядковані генеральному директору своєї компанії і відповідному лінійному топ-менеджеру материнської компанії.

Проаналізовано емпіричні дослідження розвитку кар'єри топ-менеджерів країн Заходу. Виокремлено низку спільних і відмінних рис західноєвропейських та американських топ-менеджерів щодо їх соціального походження, освіти та особливостей просування вгору по кар'єрній драбині. Виявлено вплив розміру компанії на плинність кадрів та професійної мобільності топ-менеджерів. З'ясовано вікові особливості досягнення посади топ-менеджера, тривалості перебування на ній.

Проаналізовано основні етапи формування ринку праці топ-менеджерів в Україні. Окреслено вплив українського та транснаціонального капіталів на розвиток корпоративного управління. З'ясовано потенціал інфраструктурного забезпечення українського ринку праці топ-менеджерів. Розкрито специфіку вимог щодо ефективної діяльності топ-менеджерів в Україні.

Проаналізовано теоретико-прикладні дослідження ідеології топ-менеджерів у процесі розвитку капіталізму. Розглянуто формування та розвиток менеджеральної ідеології. Ця ідеологія представляє топ-менеджера як організатора економічного процесу, який приносить користь усьому суспільству. Ключовими цінностями вищих управлінців є кар'єрний ріст по ієрархічній драбині. Це виробляє своєрідну етику соціабельності, коли ціняться людські відносини в процесі виробництва, узгодження своїх рішень з колегами, стриманість та скромність.

Проаналізовано освітні характеристики керівників великого бізнесу в Україні. Емпіричні дані сформовано в лютому 2014 р. на підставі 200 біографій вищих керівників українських компаній. Встановлено, що великі компанії очолюються однією з найосвіченіших соціальних груп: абсолютна більшість (99 %) має вищу освіту, третина (32,2 %) здобула додаткову вищу освіту, 10,5 % здобули науковий ступінь кандидата наук, а 11,5 % одержали диплом Master of Business Administration. Більше половини топ-менеджерів великого бізнесу здобули інженерно-технічну освіту. Освітня спеціалізація топ-менеджерів, на відміну від спеціалізації великих власників, має більшу спрямованість на фінансово-бізнесову кваліфікацію і меншу і на отримання престижних наукових ступенів.

Основними маркерами соціального сприйняття населенням України приватних власників є зміст приватної власності та форми особистої залученості приватних власників у виробництво. Мета дослідження - аналіз детермінант соціального сприйняття приватних власників підприємств і землі. За даними соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України у серпні 2019 р., проаналізовано соціальне сприйняття приватних власників засобів виробництва з різними формами господарювання: малих підприємств; великих підприємств; землі, що обробляється власником самотужки (сім'єю), та землі, що обробляється найманими працівниками. Власники малих підприємств і власники землі, яка обробляється ними самотужки, користуються більшою симпатією серед українського населення, ніж власники великих підприємств і власники землі, що обробляється найманими працівниками. Проте навіть у випадку останніх двох категорій приватних власників позитивне сприйняття превалює над негативним. Методи бінарної логістичної регресії, використані в цьому дослідженні, показують, що соціальне сприйняття приватних власників переважно узгоджується із соціальним статусом, здатністю адаптуватися до ринкової економіки та відповідними ціннісно-ідеологічними переконаннями. Негативне сприйняття населенням приватних власників залежить від типу засобів виробництва. Зокрема, негативні почуття респондентів щодо власників великих підприємств і землевласників, які використовують найману працю, визначаються їхніми підтримкою планової економіки та несприйняттям ліберальних цінностей. Вплив екстернальності локусу контролю респондентів став вирішальним у негативному сприйнятті ними власників малих підприємств. Негативні почуття щодо власників землі, яка обробляється ними самотужки, проявляються у респондентів з низьким рівнем освіти. Позитивні почуття у всіх випадках зумовлюються підтримкою респондентами ліберального та змішаного типу економіки, їхнім позитивним сприйняттям ліберальних цінностей, адаптованістю до ринкових умов, високим рівнем освіти та заможним матеріальним становищем. Нейтральні почуття до приватних власників усіх категорій проявляються серед респондентів, які не визначилися щодо типу економіки.

Викладено результати соціологічного дослідження 2020 - 2021 рр. щодо соціальних наслідків пандемії COVID-19 в Україні, здійсненого фахівцями Інституту соціології НАН України. Представлено аналіз соціально-політичної динаміки, зокрема у таких аспектах, як довіра до владних інститутів та оцінки громадської думки щодо ефективності державної політики у протистоянні пандемії. Виявлено та проаналізовано тренди соціально-структурних змін, соціально-психологічні прояви COVID-19. Здійснено діагностику соціального самопочуття й аналіз психологічного дистресу населення в умовах пандемії. Досліджено впливи коронавірусної кризи на ціннісну ментальність соціуму та на культурні практики населення (умови відпочинку, дозвілля, участь у культурі). Зазначено, що сама пандемія COVID-19 є все ще незавершеним процесом, тому довгострокові соціальні наслідки пандемії для світу й України залишають відкриті питання для подальших досліджень.

Наведено результати соціологічних спостережень за змінами в українському суспільстві та його підсистемах унаслідок агресії РФ. Розглянуто глобальні та локальні аспекти війни, трансформації інституціональної та соціально-групової структури, зсуви в настроях, очікуваннях, ціннісних орієнтаціях громадян, соціально-психологічному стані населення. Зазначено, що емпіричну базу становлять дані моніторингу Інституту соціології НАН України за роки, що передували 2022-му, окремих порівняльних міжнародних досліджень, ініціативні опитування у мережі та інтерв'ю, що їх виконали співробітники Інституту соціології, дані Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), соціологічної групи "Рейтинг".