Досліджено теоретичні та практичні аспекти нормативно-правового регулювання заходів оперативного впливу (ЗОВ) за "Цивільним" і "Господарським" кодексами України. Проаналізовано юридичну літературу у поєднанні з нормативними положеннями законодавства України для розмежування понять цивільної відповідальності, цивільно-правових санкцій і ЗОВ. Запропоновано конкретні зміни до "Господарського кодексу України".

Розглянуто питання щодо генези розуміння та розвитку поняття відповідальності, а також окремих її форм: відшкодування збитків, предача неустойки. Проаналізовано підстави та умови виникнення відповідальності. Охарактеризовано склад збитків, проведено дослідження його елементів і проблем визначення розміру. Проведено аналіз неустойки, пені, штрафу, виявлено їх характерні ознаки та умови застосування. Обгрунтовано висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері правового регулювання майнової відповідальності суб'єктів підприємництва.

Проведено нормативно-правовий аналіз формування та діяльності інститутів спільного інвестування за законодавством України. З'ясовано, що інститути спільного інвестування належать до колективної форми інвестування у будівництві. Виокремлено відмінності між фондом фінансування будівництва та фондом операцій з нерухомістю, які залежать від мети здійснення інвестицій. Так, участь інвесторів у цих фондах відрізняється за способом залучення інвестицій, за повноваженнями інвесторів, за результатами інвестиційної діяльності. Проаналізовано нормативне регулювання діяльності пайового фонду як одного з різновидів інститутів спільного інвестування. Учасник пайового фонду, який придбав інвестиційні сертифікати, випущені компанією з управління активами пайового фонду, є інвестором, водночас компанія з управління активами здійснює операції з активами пайового фонду, що становлять зміст діяльності зі спільного інвестування. Проаналізовано недоліки та переваги взаємовідносин між учасником пайового інвестиційного фонду та компанією з управління активами, яку можна вважати інституційним інвестором. Сам пайовий фонд в інституційних відносинах є формою спільного інвестування, а активи фонду є інвестиційними. Запропоновано на законодавчому рівні передбачити вимогу щодо конкретизації напрямів та об'єктів, у які будуть вкладатися кошти колективних інвесторів. Наголошено на тому, що в інвестиційному договорі, який укладається інвестором, повинні вказуватися об'єкт (об'єкти), в який скеровуються акумульовані фондом кошти. Це надасть змогу інвестору на основі аналізу проспекту інвестиційних сертифікатів фонду оцінити перспективи як індивідуального, так і спільного інвестування та його ризики. Запропоновано низку вимог до інформації про інвестиційні цілі та інвестиційну політику.

Обговорено аспект щодо такої пайової форми інвестування в будівництво, як кооперативна. На підставі детального вивчення законодавства та теоретичних розробок вітчизняних правників проаналізовано різні підходи до розуміння поняття житлового та житлово-будівельного кооперативу. Автор обгрунтовує, що договір про пайову участь у житлово-будівельному кооперативі за своєю правовою природою є інвестиційним, а асоційований член такого кооперативу - інвестором. Член житлово-будівельного кооперативу здійснює інвестиційну діяльність шляхом внесення грошового паю в кооператив. У роботі критикується договірна практика, коли інвестор отримує збудовану квартиру у власність безпосередньо від забудовника, а не від кооперативу. Звернуто увагу на ризики, пов'язані з реалізацією аналізованої форми інвестування в будівництво. До таких належить можливість подвійного продажу квартири. Із цього приводу наведено судову практику. Проведено аналіз складної структури договірних відносин між інвестором, житлово-будівельним кооперативом та забудовником. Обгрунтовано висновок, що інвестор не має безпосереднього впливу на забудовника, що часто призводить до порушення прав такого інвестора. Досліджено правову природу відносин з управління та членських майнових відносин у житлово-будівельному кооперативі. Обгрунтовано висновок, що такі відносини включають як зобов'язальні, так і речові відносини. Зокрема, обов'язку члена житлово-будівельного кооперативу сплатити пай кореспондується право вимоги кооперативу щодо його виконання і виключення з кооперативу в разі невиконання. Обов'язку житлово-будівельного кооперативу передати в користування (за повної виплати паю - у власність) квартиру відповідно до розміру паю відповідає право члена кооперативу вимагати надання квартири чи виплати вартості належного йому паю в разі виходу або виключення з кооперативу. Акцентовано увагу на недосконалості формулювань, ужитих у ст. 384 ЦК України в частині права інвестора викупити побудовану квартиру. Адже асоційований член кооперативу, виплативши відповідний пай, одержує майнове право щодо передачі квартири у власність. Тому в такому разі підставою виникнення права власності на квартиру є власне договір пайової участі (інвестиційний договір), а не договір купівлі-продажу квартири.

Висвітлено теоретичні та практичні проблеми застосування такого способу захисту права, як відновлення становища, яке існувало до порушення права, у правовідносинах інвестування в будівництві. На підставі аналізу робіт вітчизняних науковців обгрунтовано, що відновлення становища може застосовуватися і як самостійний спосіб захисту, і як додатковий, разом з іншими. Звернуто увагу на те, що для аналізованого способу захисту характерною є імперативна ознака. Адже незважаючи на змогу боржника добровільно задовольнити вимоги та відновити становище кредитора, зберігається можливість застосування заходів примусу. Можливість і практичне застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, залежить від правової природи відносин, які склалися між суб'єктами інвестиційної діяльності. Крім того, зміст конкретної вимоги залежатиме від характеру та виду суб'єктивного цивільного права, яке порушено. Зазначено, що в інвестиційній сфері будівництва тісно переплітаються окремі обов'язки сторін, які становлять зміст основної мети і введення в експлуатацію об'єкта будівництва. У зв'язку з цим обгрунтовано висновок, що в межах охоронного правовідношення можуть застосовуватися як зобов'язально-правові, так і речово-правовіспособи захисту відновлювального характеру. Наведено аргументи, що відновлення становища, яке існувало до порушення, не можна вважати мірою цивільної відповідальності. Доведено, що метою застосування аналізованого способу захисту є досягнення інвестиційних цілей, які переслідують учасники інвестиційної діяльності. З огляду на це дії, які становлять зміст обов'язку порушника в охоронному правовідношенні, спрямовані на відновлення становища, що існувало до порушення, тобто реалізації суб'єктивного права, причому такі правомочності можуть становити зміст суб'єктивного цивільного права в інвестиційних речових та зобов'язальних відносинах. Крім того, відновлення становища може мати місце як у приватних відносинах, так і у відносинах за участю органів державної влади.

Сформульовано концепцію цивільно-правового регулювання інвестиційних відносин у будівництві. На підставі аналізу норм українського законодавства, теоретичних напрацювань учених-цивілістів обґрунтовано диференціацію видів інвестування в будівництві за визначеними критеріями, проаналізовано договірні форми безпосереднього (прямого) залучення інвестицій. Розглянуто засади цієї діяльності за допомогою інститутів спільного інвестування (пайових і корпоративних інвестиційних фондів), механізмів інвестування в будівництво житла, які включають фонди фінансування будівництва та фонди операцій із нерухомістю. Окрему увагу приділено порушенню умов інвестиційних договорів та імперативних приписів законодавства, що є підставою виникнення охоронного правовідношення, в рамках якого здійснюється захист порушених прав учасників інвестиційної діяльності. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного інвестиційного законодавства.

Проаналізовано поняття нерухомості, її розуміння та правове регу¬лювання, складні питання набуття, здійснення, охорони і захисту прав на нерухоме майно. Надано можливість скласти уявлення щодо нюансів правового регулювання нерухомості та підходи до вирішення спорів щодо захисту прав на нерухоме майно.

Присвячено дослідженню реформування законодавства у житловій сфері на основі системного та комплексного підходу оновлення правового регулювання житлового фонду, врахування сучасного стану та напрямів реформування. Постійні зміни житлового законодавства визначають необхідність кодифікації житлового законодавства України з метою усунення прогалин правового регулювання у житловій сфері.