Розглянуто соціально-політичну роль боярських верств Київщини в період монгольської влади й приєднання краю до Великого князівства Литовського, тобто ХIII - ХIV ст.

Розглянуто взаємини князівської влади й місцевого боярства в різних регіонах Південно-Західної Русі княжої доби. Виявлено чинники, які сприяли досягненню переваги однієї чи іншої сторони. Прослідковано роль боярських верств у політичній організації кожної землі, вплив на вічові збори та зовнішню політику княжих династій. Показано незмінність відносин між князівською владою й боярськими верствами з плином часу. Хронологічно розглянуто період з XI до XIII ст., до фактичного розпаду Київської Русі.

Зроблено спробу показати значення писемних джерел, археології, нумізматики та сфрагістики для вивчення боярської верстви Київської Русі. Звертається увага на недостатню інформативність та проблеми при використання літописних списків, що пов'язано з різними точками зору переписувачів на одну подію та обмежене коло дійових осіб. Зроблено акцент на необхідності систематичного нерозривного залучення літописних та матеріальних джерел з політичної та соціальної історії феодальної верхівки давньоруського суспільства.

Проведено комплексний аналіз діяльності боярського прошарку на території Південно-Західної Русі протягом XI - XIV ст. Визначено основні джерела походження боярства, передусім в етнічному відношенні, його служилу природу. Зазначено, що постійна наближеність до князя та адміністративного апарату характеризує боярство як провідну верству й обумовлює його відносне відокремлення від широких мас населення. Встановлено приналежність до боярства на перших етапах існування стану іноземців-варягів як основи князівських дружин, рух яких на південь був спричинений економічними факторами. Асиміляція варязького елемента відкрила дорогу до складу дружини, а отже і боярства, представникам місцевого населення, кочовиків, які визнавали себе васалами прикордонних князівств і широких мас населення за відповідний рівень заслуг перед князем. Акцентовано на матеріальному положенні боярства, основою якого виступає боярська садиба як центр сільської округи та військово-господарський комплекс. Розкрито особливості положення боярства на території окремих князівств Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицько-Волинського, де його зовнішня та внутрішня політика відрізнялася залежно від факторів політичного, економічного, міжнародного, суспільного характеру.