Запропоновано визначення соціальної комунікації як специфічного феномену культури суспільства, що базується на комунікативній раціональності та виявляється у взаємодії різних суб'єктів у дискурсі для визначення осмисленого і раціонально обгрунтованого, значущого рішення як справедливого. З'ясовано, що ментальною основою комунікації є різні типи раціональності, а її сучасний вид базується на комунікативній етиці. Виявлено, що зміна типу раціональності впливає на трансформацію комунікативних здібностей громадськості, що обумовлює еволюцію форм демократії. Встановлено роль комунікації як взаємодії різних соціальних інститутів у прийнятті критично осмисленого і раціонально обгрунтованого рішення, норми. Зазначено, що найбільш ефективним засобом комунікації є правовий (політичний) дискурс громадськості та влади, що забезпечує згоду та плюралізм у суспільстві як умову його подальшого розвитку.