Індекс рубрикатора НБУВ: Х809(4Укр)11

Рубрики:

Державне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Статтю присвячено формам реалізації повноважень Конституційним Судом України. Розглянуто питання про здійснення Конституційним Судом України правосуддя та форми здійснюваного ним судочинства. Подано порівняльний аналіз термінів "правосуддя" і "судочинство".

Досліджено використання букви та духу в тлумаченні правових норм. Розглянуто формальний і матеріальний аспект дихотомії букви та духу, їх значення у розкритті смислу правової норми і ролі в реалізації закону.

Досліджено систему правового захисту людини в Україні. Систему захисту людини розглянуто в широкому значенні, в матеріальному та процесуальному аспекті. Розкрито основні засоби правового захисту людини.

Досліджено сутність та зміст правового статусу Конституційного Суду України, його функції, компетенції, роль та місце в механізмі державної влади. Здійснено комплексний аналіз нормативно-правової регламентації та практики діяльності Конституційного Суду України. Запропопоновано низку пропозицій щодо вдосконалення правового статусу Конституційного Суду України та організації його діяльності, правового положення суддів. Сформульовано концептуальні положення і висновки щодо досліджених питань.

З усіх видів кишкової непрохідності інвагінація досі складає 70 - 80 %, а по даним деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета дослідження - виробити оптимальну тактику в лікуванні інвагінації кишечнику у дітей із застосуванням малоінвазивної хірургії. Проаналізовано результати консервативного та хірургічного лікування 208 дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2012 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 173 дітей (83,2 %). У 35 (16,8 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 8 (22,9 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 5 (14,3 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13 випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 22 (57,1 %) випадках було проведене роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: застосування лапароскопічного контролю в поєднанні з накладанням пневмоколона за умов міорелаксації та ендотрахеального наркозу є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації і надає змогу зменшити не тільки травматичність оперативного лікування, а й кількість класичних лапаротомій.

Інвагінація - найчастіший вид придбаної кишкової непрохідності змішаного типу у дітей та становить 70 - 80 % з усіх видів кишкової непрохідності, а за даними деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета роботи - показати роль лапароскопії в лікуванні інвагінації кишечника, грунтуючись на власному клінічному досвіді. Проаналізовано лікування 236-ти дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2013 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 197-ми дітей (83,5 %). У 39-ти (16,5 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 10-ти (25,6 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 6-ти (15,4 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13-ти випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 23-х (59 %) випадках було проведено роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: консервативний метод лікування інвагінації кишечнику у дітей є методом вибору, а його ефективність становить до 85 %. Застосування методу розправлення інвагіната повітрям під лапароскопічним контролем є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації та надає змогу досягти хороших результатів, зменшуючи тяжкість операційної травми і є альтернативою загальноприйнятому хірургічному втручанні.

За останні роки значно збільшилась чисельність безплідних чоловіків, фактори розвитку цього стану значною мірою пов'язані з дитячим та юнацьким періодами. Прогнозувати роль перенесених оперативних втручань у дитячому віці та розробити заходи щодо профілактики чоловічої безплідності. Діагностика цих захворювань включає фізикальне, ультразвукове, допплерографічне обстеження яєчок. При абдомінальних формах крипторхізму та агенезіях проводиться комп'ютерна томографія, магнітно-резонансна терапія, дослідження гормонів та біоптатів. За 3 роки прооперовано 370 дітей із крипторхізмом, 490 дітей із гострими захворюваннями яєчка та 393 із варикоцеле. Зберігається тенденція пізніх діагностики та проведення оперативних втручань: 28 - 38 %. При крипторхізмі проведено 350 (89 %) низведень яєчка за Петривальським, виконано 8 етапних оперативних втручань. При гострих захворюваннях яєчка здійснені 592 скрототомії, із них 52 через перекрут яєчка. Збільшилась кількість дітей із перекрутом яєчка, кількість орхектомій зменшилась з 46,5 до 15,4 %. Висновки: ця проблема потребує активного раннього виявлення та корекції патології сечостатевих органів, диспансеризації та реабілітаційних заходів щодо відновлення репродуктивної системи. Діти, які перенесли оперативні втручання, потребують нагляду дитячого уролога та реабілітаційних заходів. Назріла необхідність в організації андрологічної служби.

Найбільш частою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту у дітей є інвагінація кишечнику (ІК). Її частота досягає 70 - 80 % від інших видів кишкової непрохідності у дітей. В останні роки кількість дітей з ІК не має тенденції до зменшення. Сучасна стратегія удосконалення діагностичного і лікувального забезпечення дітей з ІК спрямована на підвищення ефективності методів розпізнавання цієї патології. Мета роботи - обгрунтувати необхідність проведення ультразвукового дослідження у дітей, хворих на ІК. Оцінити зміни у дітей різного віку та залежно від часу захворювання, ускладнень, які виникають за пізньої діагностики захворювання; обгрунтувати необхідність проведення диференційної діагностики з іншими гострими захворюваннями черевної порожнини. Проведено ретроспективний аналіз за останні 5 років результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів віком від 4-х місяців до 17-ти років, госпіталізованих у відділення ургентної хірургії, оглянутих в кабінеті ультразвукової діагностики КП "ДОДКЛ" ДОР". Ехографічне дослідження дітей з підозрою на інвагінацію надає змогу виявити з великим ступенем вірогідності наявність інвагінату та вроджених захворювань органів черевної порожнини та заочеревинного простору. УЗД дозволяє обстежити дітей у разі підозри на івагінацію без спеціальної підготовки за терміновими показниками. Ехографічне дослідження є високоінформативним методом у виявленні додаткових анатомічних утворень, залучених в структуру інвагінату. Висновки: поліпозиційна абдомінальна ехографія є основним методом скринінг-діагностики у хворих з підозрою на інвагінацію кишечника.

Мета роботи - покращання діагностики та результатів лікування дітей з гострою інвагінацією кишечника (ГІК). За останні 20 років під спостереженням знаходилось 857 дітей з ГІК. У період з 1995 по 2007 рр. було 576 дітей. У 506-ти дітей успішно проведена класична дезінвагінація повітрям, 70 дітей було оперовано шляхом лапаротомії, що складає 12,2 %. З 2008 р. в клініці використовується метод лалароскопії в лікуванні дітей з ГІК. Проведено аналіз результатів ультразвукового дослідження 52-х пацієнтів за останні 5 років у віці від 4-х міс до 17-ти років. З 2008 р. на лікуванні знаходилось 281 дітей з ГІК. У 226-ти пацієнтів ефективно використано консервативну дезінвагінацію. У 55-ти дітей консервативне лікування було неефективне, що потребувало проведення ще однієї спроби консервативного розправлення інвагіната в операційній під контролем лапароскопа. Для діагностики переважно використовували метод діагностичної пневмоколонографії. Сонографічна діагностика була ефективна у 82 % випадків. Висновки: абдомінальне ехографічне дослідження має стати одним із основних методів скринінг-діагностики у дітей з підозрою на інвагінацію кишечника. Використання лапароскопії надає змогу більш ніж на 50 % знизити кількість класичних лапаротомій.

Гостра інвагінація кишечника у дітей залишається найчастішим видом набутої кишкової непрохідності та посідає друге місце після гострого апендициту серед нозологій у дитячій ургентній хірургії. З розвитком інноваційних технологій зростає інтерес до питання підвищення ефективності діагностики та лікування даної патології у дітей. Лапароскопія дозволяє надійно виявити інвагінат, оцінити стан кишки в зоні утиску та виявити (або виключити) супутню патологію, що сприяє виникненню інвагінації, а використання пневмокомпресії може значно полегшити розправлення інвагінату. Водночас кількість наукових повідомлень та робіт щодо можливого негативного впливу підвищеного тиску в черевній порожнині на функцію окремих органів та систем новонароджених та дітей раннього віку недостатня. Це викликає ряд питань щодо безпечності використання методу лапароскопії у лікуванні інвагінації кишечника у дітей із поєднаним внутрішньокишковим тиском, оскільки саме в момент поєднання різко підвищується внутрішньочеревний тиск. Відповіді на поставлені питання можна отримати шляхом вивчення впливу поєднаного тиску на стан внутрішніх органів, що стало підставою для проведення відповідного клініко-експериментального дослідження. Результати дослідження мають визначити безпечні межі інтраабдомінального тиску при використання методу лапароскопії у поєднанні з пневмокомпресією.

Зазначено, що навчально-методичний посібник містить інформацію щодо сучасних поглядів на етіологію, патогенез, методи діагностики та лікування ургентної хірургічної, урологічної та ортопедо-травматологічної патології дитячого віку. Видання призначене для студентів вищих медичних навчальних закладів, магістрів, інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, лікарів дитячих хірургів, педіатрів, урологів та дитячих ортопедів-травматологів. Подано методичні розробки для самостійної роботи студентів до тематичного плану практичних занять за змістовими модулями 5, 6, а саме: синдром гострого порушення пасажу кишкового вмісту; синдром кровотечі з верхніх і нижніх відділів шлунково-кишкового тракту в порожнину; політравма в дітей, зкрита травма живота, травма грудної порожнини та ушкодження стравоходу; гострий запальний абдомінальний синдром; гнійні захворювання легенів і плеври, які супроводжуються синдромом дихальних розладів; синдром гнійно-запальних захворювань м’яких тканин, кісток і суглобів; синдром болю та набряклої мошонки; самостійна позаудиторна робота студентів; деонтологія дитячого віку; особливості антибіотикотерапії в дітей; рідкісні форми інвагінації кишечника в дітей; ускладнення гнійно-запальних захворювань у немовлят; пункція суглобів у дітей; токсико-септичний шок у дітей, лапароцентез у дітей; техніка лапароскопії в дітей, можливості УЗД у дітей.

Комплексно досліджено теоретичні та прикладні питання, пов’язані з апеляційним оскарженням та переглядом ухвал слідчого судді, постановлених під час досудового розслідування. Досліджено іноземний досвід оскарження та перегляду судових рішень, постановлених на стадії досудового розслідування. Проаналізовано європейські стандарти оскарження та перегляду судових рішень, постановлених на стадії досудового розслідування. Розкрито особливості процесуального механізму перегляду ухвал слідчого судді, постановлених на стадії досудового розслідування. На підставі проведеного дослідження й узагальнення правозастосовної практики виявлено недоліки правового регулювання процесуального порядку оскарження та перегляду ухвал слідчого судді, постановлених під час досудового розслідування, сформульовано науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства.

Увагу приділено покращенню хірургічного та консервативного лікування дітей із гострою інвагінацією кишечника (ГІК) шляхом аналізу результатів лікування дітей із ГІК і клініко-експериментального обґрунтування, що визначає безпечні критерії виконання внутрішньокишкової пневмокомпресії в поєднанні з лапароскопічним контролем. На підставі аналізу І групи хворих (572 випадки та 70 історій хвороб дітей із ГІК, які прооперовані шляхом лапаротомії) було вирішено використати метод лапароскопії в поєднанні з внутрішньокишковою пневмокомпресією у випадках, коли звичайна консервативна дезінвагінація не ефективна (Патент на корисну модель № 58202). З метою зменшення травматичності оперативного лікування у випадках, коли консервативна дезінвагінація не ефективна, застосовано лапароскопічно-асистовану або лапароскопічну дезінвагінацію під відеолапароскопічним контролем з одночасним нагнітанням повітря в товсту кишку. Зазначено, що невирішеним питанням є саме безпечність поєднання методу лапароскопії із пневматичною дезінвагінацією. Для отримання відповідей на питання щодо безпечності використання лапароскопії в умовах поєднання з внутрішньокишковою пневмокомпресією розроблено карту експерименту. Виконано моделювання та вивчення впливу підвищеного внутрішньочеревного тиску залежно від рівня тиску та тривалості експозиції на паренхіматозні органи й органи-мішені черевної порожнини та заочеревинного простору: печінка, кишечник, нирки, надниркові залози. Експериментальне дослідження проведено на 48-ох (із них 9 загиблих під час експерименту) нелінійних білих щурах-самцях (віком 2,5 - 3 міс., жива маса 250 - 300 г) популяції експериментально-біологічної клініки у двох серіях експерименту: гострий і хронічний. Розроблено та впроваджено у клінічну практику метод малоінвазивного лапароскопічного лікування інвагінації кишечника. Експериментально визначено обмежуючий час проведення лапароскопії в умовах внутрішньокишкової пневмокомпресії, що дозволяє безпечно використовувати комбінацію цих методів.

Викладено основні методики клінічної діагностики. Розглянуто питання диференціальної діагностики, лікарської хірургічної тактики та післяопераційне ведення хворих. Увагу приділено синдрому дихальних розладів, аспірації та "асфіктичного защемлення"; синдрому грижового випинання та защемлення; синдрому порушення деформації ходи та постави; синдрому порушення уродинамики тощо.